Нещодавно Міністерство освіти й науки України опублікувало Стратегічний план діяльності до 2027 року. У ньому команда МОН актуалізувала стратегічні пріоритети держави щодо розвитку науки. Щоб налагодити діалог між науковою спільнотою та державними органами, ми ініціювали публічне обговорення цього плану. У ньому взяли участь Денис Курбатов (заступник міністра освіти і науки України), Юлія Безвершенко (консультантка Національної академії наук США, співзасновниця платформи Science at Risk) та Юрій Халавка (доцент Чернівецького національного університету, співзасновник платформи Science at Risk). Модерував зустріч співзасновник «Куншту» Кирило Бескоровайний.
Відео зустрічі можна переглянути на ютуб-каналі «Куншту».
У якому напрямі розвиватиметься українська наука в найближчі роки? Звідки братимуться на це ресурси і які виклики нам доведеться подолати?
Чого бракує у плані та які проблеми можуть виникнути під час його втілення
Юлія: Важливо, що такий документ є. Можна критично ставитись до нього чи до його окремих елементів. Але потрібно мати артикульовані пріоритети, мрії, візію, щоб звіряти щоденну роботу.
Водночас, на жаль, за останні 10 років роботи зі сферою науки в Україні я побачила, що це не призводить до реального розв’язання проблем, насамперед через особливості нашої політичної системи. Програми партій, Верховної Ради, урядів, міністерств живуть у паралельних світах. Вони не взаємопов'язані й не узгоджені. На мою думку, це ключовий виклик.
Очевидно, що стратегія освіти і науки не є урядовим документом. Тому все, що буде стосуватися горизонтальних політик (наука та інновації великою мірою горизонтальні, бо зачіпають багато різних установ і вимагають значних ресурсів), не можна реалізувати без залученості інших гравців. Наскільки буде можливим уже під час реалізації конкретних речей досягати такого розуміння і розподіляти ресурси?
Також може здатися, що в стратегії є багато різнорідних речей. Що в наших умовах може бути пріоритезовано? Що розблоковує можливість науці розвиватися або відповідає політичному моменту? Що не вимагає значних ресурсів, але можна робити вже зараз?
І остання ремарка — про спроможність державних органів розробляти і впроваджувати політики. Стратегічний план потребує величезної роботи з нормативною базою. І я знаю, що навіть у кращі часи Міністерство не мало достатньої кількості фахівців, які могли б цю роботу виконувати з необхідними швидкістю й обсягами. Зараз, думаю, ситуація ще складніша.
Юрій: Добре, що такий документ є. Однак бракує чіткого розуміння, звідки на це будуть брати ресурси. Від плану ми очікували чіткої пріоритетності завдань. Можливо, це проблема самої структури документа, оскільки він дуже широкий.
Так само є проблеми, пов'язані з війною. Наука може багато зробити для обороноздатності. Проте як держава, інші стейкхолдери зможуть захистити науковців, щоб вони могли працювати? Як має відбуватися комунікація між замовниками й виконавцями розробок, що стосуються обороноздатності? Це могло б бути частиною плану.
Так само є нюанси з репутацією. З різних причин у суспільства немає довіри до науки, консенсусу авторитету науки. В органах влади не сприймають науковців як вагомих радників. Що робити з репутаційною складовою? У плані є про популяризацію, але мені бракувало інформації про залучення більшої кількості науковців до процесу ухвалення рішень. Тож мені бракує чотирьох пунктів: ресурси, терміни, війна і репутація.
Денис: Ми переконані в тому, що наявність плану — це в будь-якому разі краще, ніж його відсутність. До того ж війна ставить нові завдання. Було б чудово, якби в нас вийшло розвивати плани поступово, горизонтально, щоби імплементувати їх ефективніше.
Окрім цього стратегічного плану, є ще декілька документів, які регламентують роботу міністерств. Це план дій Міністерства освіти й науки на цей рік1, план дій уряду на 2024 рік2 і план законопроєктних робіт Верховної Ради3. У всіх цих трьох планах є імплементація речей, вказаних у стратегічному плані.
Автономія наукових установ і розбудова дослідницької інфраструктури
Юлія: Дослідницька інфраструктура — це дуже нетривіально не тільки з точки зору фінансування (адже наука дорога). Це виклик з точки зору пріоритезації діяльності уряду. Бо серйозний розвиток дослідницької інфраструктури на рівні ухвалення рішень, регіонального розвитку, кластеризації пріоритетних галузей тощо — це великі інвестиції. Це має бути в позиції уряду. Дослідницька інфраструктура і є одним із питань, яке зараз додатково вносить війна. Чи спроможний уряд ухвалювати рішення, моніторити стан, пріоритезувати, розв'язувати ці завдання?
У 2020–2021 роках на рівні уряду ухвалили концепцію державної програми, де ставили ці питання. Але наскільки можна буде просунутися в цьому напрямку?
Звичайно, у МОН є окремі фінансові інструменти, які можна використовувати зараз. Національний фонд досліджень оголосив конкурс5. У МОН відбувається коштів щодо внеску в «Горизонт — 2020». Це відбувається вже сьогодні, і мені подобається, що в плані це відображено не лише на інструментальному рівні, а й на стратегічному.
З іншого боку, я б назвала пункт про кадровий науковий потенціал, в якому є питання про автономію установ, радше пунктом деблокування. Це про свободу. Не стільки про гроші, а про те, як зробити, щоби, наприклад, залучення зовнішніх коштів з позабюджетних джерел (бізнес, неурядові кошти донорів громадського сектору, міжнародна співпраця), щоб це було простіше до використання в наукових установах. Про те, щоб мати гнучкі інструменти для розв'язання кадрових питань, аби ставати лідерами змін. Тоді за ними буде тягнутися державний апарат, який буде бачити нові місця зростання. Тому цей пункт радше про те, що й без ресурсів є дуже багато речей, які можна робити вже сьогодні, щоб звільнити сферу від пут.
Цей пункт вимагає не менше, а подекуди й більше роботи, ніж пункти про гроші або політики. Бо це величезний масив законодавства, який не вичерпується лише науковою сферою. Тому розв'язання окремого питання — це не зміна одного документа, а детективна робота з усією нормативкою, щоб потім на рівні впровадження не виникало проблем. Тому я думаю, ці два пункти йдуть разом. Якщо буде можливість розблокувати діяльність, зменшити бюрократичне навантаження й кількість інформації, яка повторно надається, збільшити можливість реальної автономії в ухваленні рішень, залученні коштів і їх використанні, тоді розвиток дослідницької інфраструктури (який вимагає неймовірних коштів та єдності в урядовій команді) дасть можливість отримати реальні результати.
Юрій: Про інфраструктуру в плані йдеться багато, про людей — менше. Хоча було б, напевно, логічніше починати з людей, а потім перейти до фінансування й інфраструктури. Зокрема у зв’язку з війною наразі немає сенсу серйозно планувати інфраструктурні питання. Можливо, це варто робити щодо експлуатації європейської інфраструктури. Або щодо речей, пов’язаних з мобілізацією, оптимізацією української інфраструктури. Проте важко передбачити, у яких напрямках і в яких умовах треба буде щось розбудовувати. Тому це, як на мене, відтерміноване питання. Радше має йтися про ефективне використання й покращення наявної інфраструктури.
Під час війни ми побачили, що інфраструктура не витримала. Є багато приладів, які зараз не експлуатують з різних міркувань. Наприклад, бо вони не евакуйовані. Чи вони не в тих умовах, в яких можна проводити дослідження. Надалі в пріоритетах потрібно це мати на увазі й розуміти, в якому напрямку ми хочемо розвиватися як країна.
Водночас механізм дебюрократизації, турбота про людей, кадровий потенціал потрібно зробити ключовими. Тож, напевно, план не відображає послідовність реалізації та пріоритетність завдань. Тут потрібно більше роз'яснень.
Денис: Треба розрізняти поняття дослідницької інфраструктури, яке традиційно склалося в Україні, і поняття, яке є в Європейському Союзі. Ми радше говоримо про лабораторії, прилади, певні типи й напрями досліджень. За європейським підходом, інфраструктурою називається все — ціла наукова установа або університет.
Згоден, поки триває війна, говорити про відбудову дослідницьких установ або інфраструктури передчасно. Але водночас потрібно робити аналіз, аудити, дослідження за європейськими підходами. Ми маємо відповісти на питання, в яких сферах Україна може бути сильною і мати додану вартість для європейської дослідницької системи; чи треба відбудовувати те, що було, чи створити щось абсолютно нове або покращити.
У нас є проєкт щодо створення карти дослідницької інфраструктури України, на яку будуть нанесені інфраструктура, прилади, обладнання. Зокрема будуть показані потреби для вдосконалення й супроводу роботи цього обладнання. Ці потреби можна закривати з різних джерел. Один із механізмів — конкурс унаслідок реімбурсації, який оголошено з 15 березня. Цього року ми готуємо окремий конкурс саме щодо обладнання. І окремо ми будемо виходити до міжнародних донорів, щоб вони могли передати своє обладнання в Україну. Міністерство освіти й науки буде допомагати розв’язувати проблеми, наприклад, на митниці. До речі, торік ухвалили зміни до законодавства про нульове розмитнення наукового обладнання, придбаного за кордоном.
Що стосується кластеризації наукових установ і ЗВО, то йдеться про зміну їхньої структури. Зараз в Україні близько 360 наукових установ, створених в різні роки різними урядами. Переважна більшість — ще за часів СРСР. Багато галузевих інститутів уже перестали існувати, адже структура економіки була іншою. Ми повинні привести більшість сфер діяльності в Україні, зокрема наукову, до поточного стану речей. Кластеризація — це зокрема укрупнення. Якщо є дві установи, які займаються одним напрямом діяльності (наприклад, Миколаївська і Головна астрономічна обсерваторії), логічно, щоб вони створили кластер і об'єднали свої зусилля.
Наш план амбітний. Його реалізація може призвести і призведе до повного перезавантаження наукової сфери. Ми маємо сподівання і впевненість, що вона буде сучаснішою, більш конкурентноздатною.
Водночас ресурси в Міністерства обмежені. На всю Україну, на всі напрями й заклади, наукові установи, університети, євроінтеграційні процеси, дебюрократизацію, на всі конкурси у нас є 30 людей у директораті. Очевидно, що це велика проблема. Проте ми добираємо цих людей. Запрошуємо фахівців, залучаємо організації, які нам допомагають.
Щодо пріоритетів. Насамперед — атестація, аудит наукових установ, закладів вищої освіти в частині провадження наукової діяльності. Ми повинні напрацювати нову методику, яка б дала можливість згодом впровадити performance based research funding, тобто базове фінансування наукової діяльності за результатом. Установ багато, фінансування мало. Суттєво наростити фінансування принаймні до середньоєвропейського рівня в України наразі можливості немає. Тому ми повинні зосередити ресурси в найкращих.
Як визначити найкращих? За атестацією. За планом ми маємо її ухвалити 2024 року до червня. До кінця 2025 року всі наукові установи мають пройти атестацію. Показники атестації установи будемо максимально старатися брати з відкритих джерел, з баз даних, з систем проєктів. Водночас ми переконані, що фінансування не буде ефективним, якщо ці кошти або їх частина не дійде до лабораторії та вченого, який забезпечив виконання показників. Тому повинна бути система внутрішнього розподілу коштів у науковій установі або університеті. Будь-яка діяльність із атестації повинна мати ефект для конкретної дослідницької роботи. Тож performance based research funding для наукових установ — це перший пріоритет.
Другий пріоритет — прикладна роль науки. Сприйняття вчених і нашої сфери лежить, зокрема, в площині розуміння користі досліджень українських вчених для суспільства, економіки, безпеки, тобто для держави. Коли держава буде відчувати цей ефект, тоді можна буде говорити про збільшення ресурсів. І ми робимо перші кроки. У квітні буде перший конкурс державного замовлення. Ключові міністерства сформують тематики, технічні завдання, які їх цікавлять, і вчені зможуть подати свої ідеї розв’язання. Це один із прикладів.
Третій пріоритет — це дерегуляція, дебюрократизація, залучення позабюджетного фінансування в науку. Державне фінансування мінімальне, мізерне. Водночас є ресурси міжнародних партнерів, гранти, кошти бізнесу, які зараз дуже зарегульовані, тому що ці дослідження проводять бюджетні установи. Цей тиск колосальний: проблеми з закупівлями, проблеми, пов'язані з відсутністю банківських рахунків тощо.
Європейський дослідницький простір — це четвертий пріоритет. Йдеться про розбудову інфраструктури «Горизонт», той же Офіс «Горизонт Європа», який вже створений. Представників України в комітетах уже відібрали. Створені національні контактні пункти. Відповідну постанову уряду теж ухвалили.
Окрім того, необхідна цифровізація процесів для зменшення бюрократичного навантаження, спрощення звітності. До речі, торік для окремих проєктів запровадили спрощений звіт. Думаємо, як це поширити на всі конкурси й не тільки на проміжні, а й на завершальні звіти. Тобто в цій сфері ми також бачимо пріоритет.
Конкурсне і базове фінансування науки
Юлія: Дуже важливо, що в плані розмежоване базове і конкурсне фінансування. У базовому якість прив'язана до фінансування. Для цього ми повинні мати дуже спроможну систему оцінювання наукової діяльності, на основі якої можна розподіляти фінансування. І ця система має бути цифровою з мінімальним залученням ресурсів вчених; з інституційною спроможністю оперувати такою системою з боку держави. Потрібно розбудувати експертну спроможність українського наукового товариства. Наші експерти мають розуміти, що таке конфлікт інтересів та академічна доброчесність і як відбувається оцінювання. До такої системи має бути довіра.
Друга частина — налагодження бюджетного кодексу й законодавства, прив'язання бюджетних інструментів до результатів такого оцінювання. Це окреме складне завдання, яка виходить далеко за межі МОН. Можливо, до 2027 року справді вдасться побудувати цифрову систему з довірою, з експертами. Це було б дуже добре. І потім спробувати розподіляти гроші на її основі.
Про екосистему конкурсного фінансування. Ми вже маємо Національний фонд досліджень. Минулого року було розблоковано додаткові напрямки діяльності, доти не дозволені нормативкою Кабміну. І по-хорошому держава через різні інституції має закривати всі потреби вчених на гнучкі гроші з позабазовим фінансуванням — від мобільності до розвитку лабораторій.
З одного боку, без грошей не буде розвитку сфери. З іншого боку, я вірю в те, що можна пробувати нові малі інструменти й створювати до них довіру в ширшого кола політичних стейкхолдерів. Так можна буде реалізувати додаткові інструменти, як-от держзамовлення, це також дасть змогу фахівцям розвиватися і нарощувати свою здатність працювати.
Юрій: На фронті через автономність підрозділів в ухваленні рішень ми маємо перевагу над ворогом. І схоже, що нам потрібно прийти до цього у всіх сферах, зокрема фінансуванні науки. Бо сам виконавець зацікавлений в тому, щоб оптимізувати і краще, ефективніше, швидше реалізувати певні рішення.
У цьому плані є ідея з PI і їхньою автономністю. Автономність керівників проєктів, завідувачів кафедр, керівників відділів в академічних інститутах абощо була б теж великим плюсом. Наприклад, в нас є хороші практики, де фінансування навіть в сучасних умовах сегментовано до підрозділу внутрішніми розпорядженнями та іншими рішеннями, і часто це ефективно працює. Чи зможемо ми вийти на це законодавчо? Сказати важко, але очевидно, що в цьому напрямку треба рухатися.
Коли ми говоримо про кадровий потенціал, важливо розуміти, що стабільність і безпека — це дуже важливий момент. І що більше стабільності ми можемо забезпечити, то більше людей можна буде залучити. І тут справді велику роль відіграє фінансова складова. Якщо вдасться її розрегулювати, це буде дуже непогано.
Низька успішність у відкритих конкурсах, залучення міжнародних грантів на рівні 20% і співпраця з бізнесом
Денис: Насправді рейтинг успішності науковців у конкурсах не такий низький, як стверджують (3–5%). Можливо, для певних надскладних конкурсів цей відсоток правдивий, але навіть у проєктах «Горизонт Європа» наразі рейтинг успішності для українських вчених становить близько 19–20%. Це, до речі, вдвічі більше, ніж у «Горизонті — 2020».
За внутрішніми конкурсами в Україні, конкурсах від МОН це 30%. Торік нам вдалося вперше на 100% дофінансувати конкурс молодих вчених, і цього року його показник становить 51%. Тобто треба подавати, готувати проєкт, шукати фінансування. Сподіватися лише на державні ресурси або базове державне фінансування не варто, хоча певна спроможність є. Тому пошук фінансування на всіх рівнях, зокрема внаслідок підвищення власної конкурентоздатності, — це пріоритет не тільки МОН. Це повинно стати пріоритетом кожного вченого.
Хочу поділитися думками стосовно PI й ролі вченого. Здавалося б, поняття PI, або науковий керівник, усі розуміють. Але в українському законодавстві про це немає жодної згадки. Зараз ми працюємо з Верховною Радою, щоб ввести це поняття в закон й імплементувати принаймні в договірні документації.
Уже цього року ми розділяємо права й обов’язки наукової установи, університету і наукового керівника. Кожен із цих суб'єктів має отримати своє фінансування. Вчений — основну частину, адміністрація — на адміністративні витрати. Цей механізм ми нарощуємо і будемо впроваджувати.
Нам треба зближати сфери економіки і науки. Окрім дерегуляції, про яку я вже говорив, треба показати економіці й бізнесам спроможності вчених, а вченим — запити від бізнесів. У багатьох регіонах такі спроби — різної ефективності — були.
Юрій: Треба думати не тільки про внутрішню дерегуляцію, але й про залучення з іноземних інвесторів. Бо все-таки у світових компаній практики R&D краще розвинуті, ніж в українських. Тут важливу роль може відіграти презентація наших результатів, можливостей назовні, зокрема потенційним інвесторам.
Денис: Стосовно залучення міжнародних коштів, безумовно, ми з цим працюємо завдяки нашій діаспорі. Найближчим часом, думаю, будуть певні рухи в цьому напрямку. Диверсифікація надходжень і створення якомога більшої кількості джерел фінансування науки — це теж пріоритет. В Україні замало фондів та інституцій, які роздають кошти на конкурсній основі.
Підсумки
Юрій: Важливо зрозуміти наявність внутрішніх резервів, бажання їх використовувати для оптимізації роботи вченого. Так само було б добре, щоб усі нові нормативні акти центральних органів влади були звірені з цим планом.
Юлія: Хочеться побачити системні підходи в реалізації, тому що дуже багато речей паралельні. Якщо вони не будуть відбуватись синхронно, з’явиться багато проблем. Якщо будуть швидко розвиватися цифрові інструменти, вони спростять імплементацію багатьох інших пунктів. Стосовно залучення ресурсів усередині держави та за її межами, хочеться побажати МОН ставити цю частину плану також в пріоритет і боротися за неї.
Думаю, в МОН зацікавлений реалізувати цей план, бо вони озвучили його, їм і виконувати. Допомогло б, якби наукова спільнота шукала способи надавати експертну підтримку, і сподіваюсь, МОН буде відкритий до неї.
Протрібно допомагати просувати науку в політичну адженду, що дуже складно. Звичайно, тиск з боку наукової спільноти може бути помічний. У міжнародній співпраці дуже багато речей реалізовували на різних рівнях і не завжди через міністерство. Часто через окремих людей, які були в Україні й могли пояснити потреби і підказували, як краще діяти. Проте для масштабування таких інструментів потрібно більше грошей. Тож треба допомагати партнерам, конектитися з урядом. Я думаю, кожен із нас є дипломатом в цьому сенсі.
Денис: Це не документ заради документу. І безумовно, одним з моїх особистих пріоритетів — щоб плани дій МОН, уряду, Верховної Ради щодо науки максимально збігалися з цілями цього стратегічного плану. Ми відкриті до співпраці й вітаємо будь-які ініціативи.
