«Археологи знайшли рештки динозавра» — такі повідомлення регулярно з’являються у стрічці новин і неодмінно викликають роздратування палеонтологів: «Ну ось, знову журналісти сплутали археологів із палеонтологами».
Попри те, що археологи та палеонтологи проводять дослідження із лопатою в руках, це різні напрямки. Палеонтологи цікавляться минулим природи: досліджують рештки істот, які жили на планеті мільйони, сотні мільйонів чи й мільярди років тому назад. Археологи зосереджені на минулому людства, динозаври їм не цікаві. Однак інтерес до незвичайних «камінців» був притаманний людям споконвіків. Тож часом археологи справді досліджують палеонтологічні об’єкти. І це не така вже й рідкість. Відтоді як 542 мільйони років тому тварини обзавелись скелетними утворами (мушлями, панцирями, зубами та кістками) не було жодного періоду, який би археологи обминули увагою. Нижче наведу лише деякі приклади дослідження «палеоархеологів» (назву їх так).
542 мільйони років тому розпочався кембрійський період — перший період палеозойської ери. У тогочасних морях були численними трилобіти — членистоногі тварини, які пізніше вимерли, не залишивши по собі нащадків. Здається, вони не мають відношення до історії людства, проте часом цікавлять археологів. Як, наприклад, трилобіт Elrathia, який знайшли у штаті Юта в шарах початку ХІХ століття на розкопках індіанського поселення. Палеозойський трилобіт у культурному шарі двохсотлітньої давнини має наукову цінність, вищу ніж його рідня, в геологічних товщах віком півмільярда років.
Наступний період — ордовицький (485–443 мільйони років тому). Це початок розквіту двостулкових молюсків. Це звичайнісінькі тварини, та деякі зуміли двічі переконати людей у своїй цінності. У часи мезоліту, там, де нині Норвегія, люди знайшли рештки ордовицького молюска і виготовили з них статуетку жінки. Виготовили схематично, але коли через 8500 років її вдруге віднайшли археологи, то були в захваті.
У першу половину палеозойської ери, зокрема в силурійському періоді (443–419 мільйонів років тому) були численними морські лілії. Всупереч назві, це не рослини, а тварини, віддалена рідня морських зірок та їжаків. А ще їх можна сплутати із птахами! Так сталося із намистом, яке було на нозі в жінки, похованої приблизно 4-5 тисяч років тому на території сучасної Латвії. Спершу гадали, що намистини зроблено із пташиних кісток. Більш ретельний аналіз показав, що то просвердлені фрагменти морських лілій силурійського періоду.
Наступний період — девонський вирізняється в «палеоархеології». Він був доволі тривалий (розпочався 419 мільйонів років тому, завершився 359 мільйонів років тому), багатий викопними рештками… які не виявлені на археологічних розкопках. Принаймні поки що. Тож згадаймо приклад сучасної культури, який також може зацікавити археологів, оскільки бере початок щонайменше в XIX столітті. У США та Канаді доволі відома практика пошуку «каменів Петоскі». Це рештки скам’янілих коралів девонського періоду, які щовесни виносить із стосами криги на узбережжя озера Мічиґан. На перший погляд, камені не відрізняються від інших, необхідно пильно придивитись, щоб розгледіти на поверхні характерний малюнок. Після шліфування «камені Петоскі» виглядають значно привабливіше, часом їх використовують для виготовлення ювелірних прикрас.
Кам’яновугільний період (359–299 мільйонів років тому) залишив слід в історії людства не лише покладами вугілля. Невелику палеонтологічну колецію тварин камяновугільного періоду виявлено в Ірландії у гробниці бронзового віку. Приблизно чотири тисячі років тому небіжчик відійшов до вічності, маючи під боком рештки трьох видів викопних равликів, семи видів головоногих молюсків, шести видів брахіопод (це окремий тип тварин, зовні схожих на двостулкових молюсків), одного виду мохуваток (ще один окремий тип, віддалено схожі на корали) та один вид морських лілій. Чому так сталося, не відомо. Інтерпретація поховальних обрядів — складна річ. Важко зрозуміти, навіщо це зробили, якщо немає прямих аналогій у сучасних або писемних народів.
Також залишили по собі вітання археологам мохуватки пермського періоду (299–252 мільйони років тому) — останнього періоду палеозойської ери. Рештки колонії істот знайшлись у крем’яному вістрі стріли, яке виготовили корінні народи Америки приблизно 500–1000 років тому.
Мезозойська ера розпочинається із тріасового періоду (252–201 мільйонів років тому). З тих часів збереглось відносно небагато викопних решток, але достатньо, аби дещо перепало археологам. У Західній Європі наявний бурштин — скам’яніла смола давніх дерев, зокрема дерев тріасового періоду. В Іспанії бурштин віком понад 210 мільйонів років знаходять у культурних шарах від давнього кам’яного віку до бронзового віку. Його з прадавніх часів використовували як амулети та прикраси.
Не лише стародавні народи часів палеоліту, мезоліту, неоліту проявляли інтерес до «магії» викопних решток. Те саме можна відмітити за європейцями Нових часів і, відверто кажучи, нашими сучасниками. Один із прикладів — двостулковий молюск Gryphaea, типовий мешканець юрського періоду (201–145 мільйонів років тому). У знахарських книгах XVIII століття їх описували як схожий на мушлю устриці… кіготь диявола. Попри таку непривабливу назву, рештки молюска рекомендували використовувати для лікування тривалих менструацій, запальних процесів у грудях та покращення шкіри.
Крейдяний період (145–66 мільйонів років тому), останній період мезозойської ери, залишив по собі безліч викопних решток, які здавна привертали увагу людей. На мою думку, найбільш цікава знахідка була зроблена в Англії. Приблизно чотири тисячі років тому назад на території сучасного графства Бредфордшир поховання жінки з дитиною прикрасили майже сотнею панцирів морських їжаків крейдяного періоду.
Упродовж палеогенового періоду (66–23 мільйони років тому), першого періоду кайнозойської ери, значна частина Європи була залита океаном. На спомин тих часів залишились численні знахідки зубів акул, які не проблема віднайти, зокрема в Україні. Те, що «трикутні камінці» є зубами акул, встановив у XVI столітті єпископ Флоренції Ніколае Стено. А до того вірили в їхні чудодійне походження і не менш чудодійну силу. Із зубів древніх акул виготовляли амулети, які використовували перш за все для знезараження отрути. Один такий амулет із зубів акул палеогенового періоду досі зберігається в кафедральному музеї Мдіни (Мальта).
Неогеновий період (23–2,6 мільйона років тому) згадаємо на прикладі лопатоногих молюсків — нечисленної групи тварин, які тримаються далеко від берегів і живими мало відомі людям. А викопні рештки більш популярні. 6,5 тисяч років тому в племені, що мешкало на території сучасної Сербії, виготовили намисто із мушель лопатоногих молюсків віком 14 мільйонів років.
Четвертинний період (2,6 мільйона років тому — сьогодення) — це часи появи людини розумної. Декому з наших попередників випало на власні очі побачити тварин, нині вимерлих, як-от мамонти, волохаті носороги тощо. Дехто ж розминувся із ними на декілька тисячоліть, втім при нагоді проявив інтерес. Цьому відомо багато прикладів, згадаю знахідку із міста Дніпро. Приблизно вісім тисяч років тому місцеві племена знайшли зуб мамонта. Невідомо, що вони про нього подумали, бо на той час мамонти на території України зникли. Однак стародавні люди не пройшли повз і якийсь час зберігали знахідку.
Дивугідно, але розвиток палеонтології хоч і потіснив, але не знищив віри в надзвичайні властивості викопних решток. В інтернет-магазинах, зокрема українських, продається чимало амулетів, виготовлених із доісторичних істот. В описі товару продавці завиграшки поєднують інформацію, отриману науковим методом (вказують геологічний період, вік, таксономічну приналежність) із інформацією про «чудодійні» властивості викопних. Воістину, якщо в світі існує «магія», то це магічна сила викопних решток, яка впродовж тисячоліть приваблює людей.
