Події навколо Тайваню в середині 2022 року вже називають Четвертою кризою у Тайванській протоці. Окрім питання суверенітету острову, наріжним каменем конфлікту стала найпотужніша у світі індустрія високих технологій Тайваню. Від якої залежать економіки США, Китаю та багатьох інших країн. Чому американська влада виявилась непослідовною у дипломатичних стосунках з Тайванем та навіщо Китай брязкає зброєю у бік «свого» острова – з’ясовуємо далі.
На початку серпня 2022 року буквально увесь світ спостерігав за візитом Спікерки палати представників США Ненсі Пелосі на Тайвань. У межах цього візиту пані Пелосі стала найвищим урядовим чиновником США, що відвідала Тайвань за останні 25 років.
Офіційний Пекін, який обстоює ідею «єдиного Китаю», засудив такий дипломатичний хід, заявивши про «посягання на суверенітет та територіальну цілісність КНР». Попередження про «жорстку реакцію» на візит спікерки з боку Китаю, разом з китайськими винищувачами, артилерією та кораблями у Тайванській протоці, змусили медіа говорити про можливий початок глобальної війни між двома найбільшими економіками світу.
Приліт та відліт Пелосі пройшли за планом. Хоча без використання зброї все ж не обійшлось. «Жорсткою реакцією» Китаю стали нові санкції проти Тайваню та проведення масштабних військових навчань довкола острова. Зокрема, Пекін оголосив санкції проти Пелосі та її сім’ї, посла Тайваню у США та декількох тайванських політиків. Тепер вони не зможуть відвідувати материковий Китай, Макао та Гонконг, а також мати будь-які фінансові чи особисті зв’язки з представниками КНР. Попередні санкції Китаю проти деяких політиків США та окремого переліку американських продуктів залишаються чинними. Додатково Пекін ввів санкції на експорт природного піску до Тайваню, а також імпорт усіх тайванських цитрусових і двох видів риби. Хоча КНР продовжує у повній мірі торгувати та виробляти продукцію разом з Тайванем для всього світу.
Попри зниження уваги світових медіа, тайванський конфлікт далі набирає обертів: влада КНР заборонила ввезення в країну продукції з маркуванням «Тайвань» або «Китайська Республіка», готуючи військову блокаду острову А Тайвань відкидає можливість поступитися власним суверенітетом на користь Пекіну та готується до повномасштабного вторгнення з материкового Китаю.
Чому саме Тайвань став найгострішим питанням у відносинах між США та КНР, і яку роль у цих відносинах зіграла тайванська індустрія напівпровідників? Пояснюємо все по черзі.
Коротка історія великого конфлікту
Великою мірою питання суверенітету Тайваню є продовженням громадянської війни в Китаї, яка номінально тривала з 1927-го по 1950-й. Для аналізу всіх подій, що відбулись з тих часів, та їхніх наслідків треба прочитати не один десяток книг. Але зупинимось на декількох ключових фактах.
Результатом громадянської війни стала перемога Китайської комуністичної партії на чолі з Мао Цзедуном та створення КНР на території континентального Китаю. Уряд переможеної Республіки Китай – партія Ґоміньдан – був змушений відійти на острів Тайвань. Сьогодні Ґоміньдан представляє меншість у законодавчому органі Тайваню, виступаючи за тісніші відносини з КНР за принципом «одна країна, дві системи» згідно з Конституцією Республіки Китай.
Правляча Демократична прогресивна партія, своєю чергою, розглядає винятково офіційне визнання незалежності острова від материкового Китаю. Попри це, з 1971 року Тайвань втратив можливість офіційно представляти Китай в ООН на користь КНР, і сьогодні цей острів як суверенну державу визнають лише 14 країн: Беліз, Гватемала, Гаїті, Гондурас, Маршаллові Острови, Науру, Палау, Парагвай, Сент-Кітс і Невіс, Сент-Люсія, Сент-Вінсент і Гренадини, Есватіні, Тувалу та Ватикан.
Разом з ООН влада США визнавала Китайську Республіку на Тайвані у період у 1945-1971 роках. Але у 1979-му президент США Джиммі Картер підписав Спільне комюніке, яке офіційно змінило дипломатичне визнання Тайбея на користь Пекіну. Тоді, фактично, американські дипломати відмовились від визнання Тайваню та підтримали концепцію «єдиного Китаю». Сам Картер заявляв, що це було «найголовнішим рішенням у його житті», яке стало «ключем до безпеки у азійському регіоні». Рішення президента розкритикували як республіканці, так і тайванська влада, що звинувачувала у цьому весь Конгрес. Втім, з часів Корейської війни на початку 1950-х уряд США надає військову допомогу Тайваню та гарантує захист острова у разі загрози вторгнення з боку КНР.
Розпочавши у 1980-х масштабну взаємну торгівлю з КНР, яка триває до сьогодні, Вашингтон також продовжує тісні культурні та економічні відносини з Тайбеєм. Сьогодні на сайті Держдепу США зазначено, що «Тайвань є ключовим партнером у Індійсько-Тихоокеанському регіоні як провідна демократична країна та технологічний центр». Перші серйозні суперечки за Тайвань безпосередньо між США та КНР почалися у 1995-1996 роках – так звана Третя криза у Тайванській протоці. Тоді Пекін здійснив військові маневри та запуски ракет поблизу острова, а тогочасний президент США Білл Клінтон віддав команду направити у протоку дві авіаносні групи для підтримки Тайваню. Набагато слабша армія КНР була змушений відступити, через що ситуація повернулась до вихідного стану.
Останніми роками Пекін, який значно наростив свій військовий потенціал, регулярно порушує повітряний простір Тайваню та продовжує претендувати на повну владу над островом. Попри тісний економічний зв’язок, влада КНР прямо зараз проводить небезпечні військові маневри поблизу острова та може готувати його повну блокаду. Для захисту від цієї загрози уряд Китайської Республіки представив рекордний оборонний бюджет, який становить 19,41 мільярда доларів – 15% від загальних державних витрат.
Для порівняння, найбільший оборонний бюджет в історії України зафіксувалиу 2020 році – тоді він становив близько 5 мільярдів доларів.
Економіка Тайваню
У другій половині XX сторіччя Тайвань продемонстрував стрімкий економічний розвиток та став однією з чотирьох країн «Азійських тигрів». Зокрема, завдяки своєму вкрай вигідному географічному розташуванню на перетині ключових міжнародних морських шляхів.
За даними МВФстаном на квітень 2022 року, Тайвань посідає 19 місце у списку країн за ВВП за паритетом купівельної спроможності. Водночас населення Тайваню становить близько 23,5 мільйона людей.
На острові розвинені атомна енергетика, судохідна промисловість, виробництво спортивного одягу і інвентарю, туризм та ключова індустрія високих технологій. Серед головних торгових партнерів Тайваню виокремлюють США, Японію, Гонконг (КНР) та Німеччину.
Відправною точкою стрімкого розвитку електронної промисловості Тайваню стало створення компанії Taiwan Electronics у передмісті Тайбея у 1964 році завдяки інвестиціям американської корпорації General Instrument Corporation. Корпорація виготовляла різну електроніку на основі напівпровідників, а також обладнання для кабельного телебачення. До цього на Тайвані виробляли здебільшого вентилятори, люмінесцентні лампи та лампи розжарювання, невеликі двигуни та інші затребувані на той час товари.
Компанії зі США побачили на острові можливість створити «другий Гонконг» та навіть обігнати цей фінансовий центр за масштабами виробництва. Материковий Китай підтримав розвиток електронної індустрії Тайваню та не перешкоджав американським інвестиціям, які вже на початку 1970-х перевищили 100 мільйонів доларів. Головна причина підтримки розвитку Тайваню з боку КНР доволі проста і зрозуміла – офіційний Пекін вважав і далі вважає острів частиною своєї території.
З початку 1970-х десятки тисяч тайванських працівників стали масово виробляти готові електроприлади (радіоприймачі, телевізори, телевізійні тюнери, фонографи, радіотелефони), просту (котушки, резистори, конденсатори, магнітопроводи, трансформатори) та складну (напівпровідники, матриці та інтегральні схеми) електроніку, компоненти мікрохвильового зв’язку, які згодом стали основою сучасних стільникових мереж, а також обладнання для промислової автоматизації.
Інвесторів приваблювали низька вартість робочої сили та заводських будівель, дешева електроенергія, вода та інші ресурси, як і звільнення від податків для великих компаній на території Тайваню. Велика кількість висококваліфікованих працівників (завдяки якісній освіті й популярності інженерної справи у десятках тайванських вишів) та вкрай низькі зарплати, за які були готові працювати тайванці, призвели до того, що на острів також прийшли великі компанії з Нідерландів та Японії, зокрема Philips, Hitachi, Fuji, Matsushita, Sanyo та інші. Створивши власні лінії збірки та промислові потужності на Тайвані, ці компанії експортували продукцію до США, Європи та різних азійських країн.
Як результат, з 1981 року на Тайвані щорічно проходить одна з найважливіших міжнародних комп’ютерних конференцій COMPUTEX. А першою найбільшою власне тайванською компанією з виробництва напівпровідників стала TSMC (Taiwan Semiconductor Manufacturing Company), заснована тайвансько-американським бізнесменом Моррісом Чангом у 1987 році.
Сьогодні TSMC контролює понад 53% світового ринку виробництва мікросхем та посідає дев’яте місце у списку компанії з найбільшою ринковою капіталізацією (443 мільярди доларів). Серед клієнтів TSMC є найпопулярніші виробники побутової електроніки та гаджетів у світі, як-от AMD, Apple, Qualcomm, ARM, Broadcom, Marvell, MediaTek, Nvidia та інші.
Загалом тайванські компанії TSMC, UMC, PSMC, VIC, MediaTek та Foxconn контролюють більше двох третин світового ринку напівпровідників, а близько 92% усіх найсучасніших мікросхем виробляються на Тайвані.
Підсумовуючи, серед найбільш вагомих факторів розвитку електронної промисловості Тайваню слід виділити: вкрай вигідне географічне розташування; дешева та висококваліфікована робоча сила; величезний інтерес інвесторів зі США, японських та європейських компаній; низька собівартість виробництва через дешеві ресурси; підтримка материкового Китаю, звільнення від податків та відсутність серйозних перешкод для розвитку виробництва.
«Напівпровідникова промисловість Тайваню має вирішальне значення для економіки країни, враховуючи, що Тайвань позиціонує себе як високотехнологічного лідера, а Четверта промислова революція покладатиметься на передові напівпровідники, які тайванські компанії можуть розробляти та виробляти, – говорить науковий співробітник Національної академії Китайської Республіки Джеймс Лі. – Напівпровідникова промисловість також має вирішальне значення для безпеки Тайваню, оскільки вона підвищує стратегічне значення Тайваню для інших країн, особливо Сполучених Штатів і Західної Європи».
Окрім тайванських напівпровідників, від яких залежать ключові транснаціональні корпорації з виробництва електроніки для автомобілів, літаків, оборонної продукції, сфери охорони здоров’я тощо, на Тайвані також зосереджені великі виробники комп’ютерної техніки і електронних комунікацій на кшталт ASUS, Acer, MSI, HTC, Gigabyte Technology, Quanta Computer, D-Link, Zyxel Communications, Billion Electric, Comtrend і багато інших.
При цьому з другої половини XX сторіччя КНР та Тайвань мають велику кількість спільного виробництва, як і сотні компанії, що орієнтовані на внутрішній ринок одне одного та міжнародний експорт. Сьогодні материковий Китай залишається найбільшим торговим партнером Тайваню, а Тайвань, своєю чергою, є одним з головних інвесторів КНР.
Боротьба США та КНР за промисловість Тайваню
Будучи найбільшими економіками світу, США та КНР інвестували сотні мільярдів доларів у індустрію високих технологій протягом останніх десятиліть. Однак сучасне торговельно-економічне протистояння між цими країнами та залежність їхнього економічного розвитку від тайванської промисловості призвели до серйозного геополітичного конфлікту. В основі якого лежить досі невирішене питання суверенітету Тайваню.
Як два найпотужніших світових капітали Китай та Сполучені Штати сьогодні наповну вступили в новий етап протистояння. Його квінтесенцією у політичному, технологічному, економічному та військовому планах може стати саме боротьба за Тайвань. Цю тезу підтверджують і західні демократичні медіа, зазначаючи, що зустріч Ненсі Пелосі з представниками компанії TSMC під час останнього візиту на Тайвань є «нагадуванням про те, наскільки важливим є тайванське виробництво мікросхем для національної безпеки США».
Видання The Washington Post також підкреслює, що оборонні компанії США використовують напівпровідники виробництва TSMC у винищувачах F-35, протитанкових системах Javelin та іншому військовому обладнанні.
Влада КНР, своєю чергою, відкрито декларуєплани з досягнення «технологічної переваги у світі» у сферах штучного інтелекту, машинного навчання, 5G-зв’язку та квантових обчислень у найближчому десятилітті. Інтелектуальні технології зв’язку, збору та обробки інформації мають допомогти Пекіну не лише закріпитись у статусі першої економіки світу, але й нав’язати ще більшу конкуренцію США у військовому плані.
«Це означає, що довгострокова мета Китаю щодо возз’єднання з Тайванем тепер є більш загрозливою для інтересів США. У Шанхайському комюніке 1971 року та Акті про відносини з Тайванем 1979 року США визнали, що люди як у материковому Китаї, так і на Тайвані вірять, що існує “Єдиний Китай” і що вони обидва належать до нього. Але для США неможливо уявити, що одного дня TSMC може опинитися на території, контрольованій Пекіном», — пише доцент кафедри історії США у Ноттінгемському університеті Марія Раян.
Саме тому американська влада усіма силами намагається запросити TSMC до США: у 2021-му за підтримки адміністрації Байдена тайванська компанія придбала ділянку в Аризоні за 89 мільйонів доларів, на якій зараз завершується будівництво заводу для виробництва кремнієвих пластин за 5-нанометровим технологічним процесом. Завод загальною площею близько 445 гектарів планують відкрити у 2024 році.
На додачу, Конгрес США нещодавно ухвалив новий Закон про мікросхеми та науку (CHIPS for America Act), який передбачає надання 52 мільярдів доларів як субсидій для підтримки виробництва напівпровідників у США. Одна з головних умов цього закону – відмова від продажу мікросхем для китайських компаній. Враховуючи те, що TSMC продовжує вести бізнес з КНР та розглядає Пекін як дуже перспективного клієнта, левову частину американського фінансування може отримати місцева компанія Intel. У такому випадку масштаби майбутнього виробництва тайванської корпорації в Аризоні можуть значно скоротитись.
Що стосується варіанту з силовим захопленням Тайваню з боку КНР – експерти доволі скептично ставляться до позитивного розвитку такого сценарію для Пекіну. По-перше, більш ніж потужна тайванська армія (навіть без підтримки західних союзників) точно не дозволить легко захопити острів. По-друге, на сьогодні тайванська індустрія високих технологій стоїть на щабель вище за китайську, і це означає, що Пекін може не впоратися з тонко налаштованою та глобально орієнтованою промисловістю на острові.
«Навіть якщо завтра Китай отримає безпосередню владу над фізичною інфраструктурою тайванських заводів, чи зможуть вони керувати ними самостійно? Звичайно, ні. Вони не мають досвіду. Компанії з материкового Китаю гарячково наймали тайванських експертів, аби допомогти їм у роботі. Після поглинання нові китайські власники, як і раніше, сильно залежатимуть від висококваліфікованої тайванської робочої сили, яку вони щойно анексували б», – пише колишній голова напівпровідникової компанії Illinois Superconductor Corporation Джордж Калхун.
Експерт впевнений, що Китай не зможе гарантувати дотримання високих вимог до чистоти сировини, жорстких стандартів якості матеріалів, якісного проєктування інтегрованих мікросхем, і, найголовніше, – забезпечити складний ланцюжок поставок матеріалів, у якому беруть участь десятки західноорієнтованих країн.
Одне можна спрогнозувати напевно: будь-яка спроба блокувати Тайвань чи захопити його силою стане найсильнішим ударом по світовій економіці за останні десятиліття. Чи візьме материковий Китай на себе таку відповідальність найближчим часом та чи буде він готовий до наслідків, – досі відкриті питання.
У підсумку
Окрім прагнення до суверенітету, яке підтримує чинна влада США, Тайвань становить величезний економічний інтерес для найбільших економік світу.
З іншого боку, стрімкий розвиток КНР, створення сучасних цифрових систем у оборонній промисловості та плани китайської влади стати лідером з розвитку інтелектуальних технологій у всіх галузях виробництва роблять Тайвань найважливішим стратегічним регіоном для Пекіну. І цей регіон компартія Китаю сьогодні розглядає як власну територію.
Серед найбільших проблем для материкового Китаю – відносно потужна тайванська армія, висока підтримка ідей суверенітету на острові, розвинена торгівля тайванських компаній з більшістю світових економік та, звісно, військова допомога союзних сил.
Серед найбільших проблем для Китайської Республіки – можливість повної військової блокади острову армією КНР, втрата китайського ринку в разі повного переходу на сторону США, негативні наслідки політичного зближення з Пекіном.
Торік експорт Тайваню до материкового Китаю та Гонконгу досяг історичного максимуму у 188,9 мільярда доларів, переважно завдяки високому попиту на комп’ютерні мікросхеми. Китай, своєю чергою, забезпечує Тайванські компанії дешевою робочою силою та найефективнішою у світі інфраструктурою, зокрема заводами, дорогами та портами.
Яку ціну готовий заплатити Тайвань за відмову від китайського виробництва та які наслідки матиме ця відмова – наразі найголовніші питання для 65-річної президентки Китайської Республіки Цай Інвень. Саме її описують як лідера, який треба Тайваню для вирішення цієї складної ситуації.
