Раніше я наївно думав, ніби найгіршим для науки може бути дослідження, організоване настільки погано, що принципово не може нічого довести — бо це марно витрачені гроші, час, зусилля, які не просто не дали, а й не могли дати відповіді на питання. Виявилось, що буває гірше — коли шляхом маніпуляцій та підтасування фактів роблять те, що є, на перший погляд, правдоподібним. Так, я про фінальний звіт американського підкомітету з питань коронавірусної пандемії під назвою «Огляд того, що зроблено під час коронавірусної пандемії: вивчені уроки та шлях уперед», який оприлюднили 4 грудня 2024 року. Звіт і коментарі до нього швидко розлетілись мережею і повернули нас у ті славетні часи, коли пандемія вважалася найбільшим .
Далі я спробую вказати на маніпуляції у тексті цього звіту, які не дають змоги сприймати його як завершену відповідь на поставлені питання, а також як продукт повного і всебічного аналізу проблем та наявної інформації. Я не буду аналізувати суто бюрократичні моменти (а це більша частина звіту) — хай ці питання залишаються на совісті бюрократів. Далі зупинюсь на частинах, які близькі до біології та медицини.
Спочатку про найбільш наболіле — звідки взявся SARS-CoV-2. Тут ми маємо дві принципово взаємовиключні теорії походження вірусу: «лабораторну» (навмисне або ненавмисне поширення з Уханьського інституту) або «природну». Насправді спершу у звіті мало би прозвучати питання: «Хто і що має доводити?». Утім, його в документі оминають.
У футболі, наприклад, за замовчуванням діє правило: якщо арбітр не свиснув, порушення правил не було, і гра триває. Своїми діями арбітр вказує на наявність порушень правил, а не доводить їх відсутність. Тобто порушення правил не було, поки арбітр не вказав на протилежне.
Так і в нашому випадку. З точки зору логіки, ми не повинні та й не можемо доводити відсутність чогось, тобто «шукати те, чого нема, щоб довести, що його не існує». Відповідно, початкова теза мала б звучати так: «Вірус SARS-CoV-2 має природне походження, поки не доведено протилежне». Але це не так, бо в тексті звіту його автори перевертають все догори дриґом і вимагають доказів «природного» походження вірусу. І це перша, але, на жаль, не остання маніпуляція.
Жодних «прямих» або «жорстких» аргументів щодо «лабораторного» походження вірусу досі не прозвучало. Усе — на кшталт «китайці могли з цим працювати», «не всі дані публікуються, а тому ми не можемо стверджувати, що вони цього не робили» тощо. Купа припущень, місцями — припущень щодо припущень з реальними домішками конспірології. Але, на думку авторів звіту, називати цю теорію конспірологічною — з боку співробітників сектору громадського здоров’я США (серед демократів) та ВООЗ (яка «продалась китайським комуністам та транслює їхню пропаганду»).
Усі «докази» у звіті базуються на довгих і нудних бюрократизованих питаннях (які часто не стосуєються суті) до авторів статті1 «The proximal origin of SARS-CoV-2», опублікованої ще 17 березня 2020 року. У ній автори озвучили дві основні відмінності вірусу SARS-CoV-2, які пов’язані з його патогенністю: мутації, які покращують зв'язування білка вірусу з рецепторами АСЕ2 на поверхні клітин людини, а також наявність фуринових сайтів на межі субодиниць S1 та S2 S-білка коронавіруса. Це амінокислотна послідовність у S-білку вірусу, розщеплення якої покращує зв’язування цього білка з рецепторами на поверхні клітини. Автори висувають три гіпотези походження вірусу (дві з яких реалістичні):
- еволюція вірусу у тварини (проміжного хазяїна) і подальше інфікування людини;
- інфікування людини від тварини і подальша еволюція вірусу у людини;
- селекція вірусів під час культивування в лабораторних умовах без спеціального генетичного втручання (малоймовірно).
У тексті статті автори стверджують, що «лабораторне» походження вірусу є «неймовірною подією» (не в значенні «чудовою», а такою, що має дуже-дуже низьку ймовірність. Це як «неймовірнісні двигуни» в «Путівнику по галактиці для космотуристів» Дуґласа Адамса). Спільна позиція авторів (є в матеріалах звіту) така: «Якщо немає доказів того, що вірус було спеціально сконструйовано, то ми не зможемо відрізнити природну еволюцію та витік з лабораторії, а тому приписуємо це природному процесу». Журнал Nature, до речі, відхилив статтю за «недостатнє заперечення “лабораторної” теорії», довелося публікуватись в Nature Medicine.
Пізніше, під час слухань, доктор Крістіан Андерсен (один із авторів статті) зазначав, що на той час вже був описаний сарбековірус, який здатен зв’язуватися з білком ACE2, а тому дивно не використати відомий конструкт, а майструвати щось нове з не описаним раніше принципом дії. Тут ідеться про фуриновий сайт вірусу SARS-Cov-2. На початку пандемії було висунуто тезу про те, що геном вірусу SARS-CoV-2 кодує фуриновий сайт, ідентичний до гену ENaC людини, що мало б вказувати на штучне походження вірусу. Пізніше цю тезу спростували, оскільки фуриновий сайт SARS-CoV-2 суттєво відрізняється від того, який є в гені ENaC, і, крім того, є аналогічні послідовності у геномі вірусів, близьких до SARS-CoV-2, які було б набагато легше і простіше використовувати, якби була така потреба. На думку авторів статті2, такі структура та розташування фуринового сайту вірусу SARS-CoV-2 були б «незвичними і потребували б невиправдано складних зусиль генетичної інженерії».
Позиція ж комісії полягала в тому, що статтю написали спеціально для заперечення «лабораторної» теорії походження вірусу. Окремо слід відзначити маніпуляції штибу «Дослідники не завжди оприлюднюють все те, що вони роблять, а тому ви не можете стверджувати, що такого не було», «Дослідники могли використовувати неопубілковані й неописані геноми вірусів» тощо. Як на мене, це вже на межі конспірології, якщо не за нею.
Крім того, нещодавно вийшла стаття3, яка прямо вказує на те, що умови на ринку в Ухані були максимально сприятливими для переходу коронавірусів з тварин на людину і назад без потреби додаткових втручань. Дослідники аналізували генетичний матеріал зразків, зібраних у перші дні пандемії, і змогли простежити її початок до ринку Гунань, що в Ухані. Виявилось, що найбільша концентрація вірусної РНК була характерною для західного крила цього ринку, де продавали м’ясо диких екзотичних тварин. Окрім цього, вчені виявили не один, а два віруси-попередники SARS-CoV-2, що додатково підтверджує можливу циркуляцію вірусу на ринку і подальший перехід з тварин на людину. Стаття не дає однозначної відповіді, від якої саме тварини відбулось зараження (хоча окреслює досить вузьке коло), але вчергове доводить, що природна еволюція вірусу, особливо в надзвичайно сприятливих умовах китайських ринків цілком могла привести до появи SARS-CoV-2.
Вони дочекалися, або чому COVID-19 перший, але не останній
Не намагайтеся знайти згадки про ці та інші подібні роботи у звіті. Їх, як і багато інших «незручних» тем, автори просто оминули. В англійській мові для такого є хороший термін «cherrypicking» (дослівно — «збирання вишень») — вибір з усієї повноти фактів лише тих, що підтверджують тезу, яку треба довести.
Але ж Уханьський Інститут досліджував коронавіруси… Так, досліджував, і робив це разом з компанією EcoHealth Aliance (яку, до речі, у 1971 році заснував Джеральд Даррелл, відомий британський натураліст, організатор приватного зоопарку для збереження вимираючих видів і автор багатьох цікавих книг про життя тварин) за гроші американських платників податків. І під час цих робіт дійсно отримали модифікацію відомого раніше коронавіруса, який був смертельним для трансгенних мишей. Проблема для комісії в тому, що дослідження проводились з використанням не SARS-CoV-2, а інших, вже відомих коронавірусів, які дуже відрізняються. Приблизно як «у мене є “Таврія”, у тебе — “Мерседес”. У кожного з нас є машина, але є нюанс». На цьому доказовість звіту закінчується. Якщо не зважати на купу бюрократичних питань щодо того, хто, кому і коли мав звітуватись, різних трактувань певних понять, тощо. До речі, представників EcoHealth під присягою ніхто прямо не запитав, чи SARS-CoV-2 та віруси з Уханьського інституту — це одне і те саме, чи вони близькі, чи пов’язані. А може, і запитали, але не винесли це у фінальний звіт. На цьому з аргументами про «лабораторне» походження вірусу — все. Якщо чесно, негусто і непереконливо.
Питання про соціальну дистанцію, маски, карантини та інші заходи, для яких «не було наукового підґрунтя»
Якщо коротко — то так, строгого наукового підґрунтя у нас не було, бо востаннє людство хворіло чимось одразу всією планетою, мабуть. у часи «іспанки», а це понад 100 років тому. Відтоді спалахи усього заразного вдавалось стримувати та ліквідовувати достатньо швидко: спалахи чуми в США, орнітоз, хвороба легіонерів, ебола, SARS-1 — це неповний перелік того, що з нами трапилось лише з початку ХХ століття. З усім цим людство успішно впоралось, а тому ніхто не бачив потреби в заходах планетарного масштабу. Але наприкінці 2019 року потреба РАПТОМ з’явилась.
У такій ситуації у нас є два варіанти дій, і обидва — неоптимальні:
— Вводити обмеження, послуговуючись загальними уявленнями про поширення респіраторних інфекцій, а потім дивитись, що працює або не працює, і розбиратись «на місці». Так, правила носіння масок, соціальна дистанція, заборона польотів, закриття кордонів не мали формального наукового підґрунтя, якщо під ним розуміти проспективні клінічні дослідження. Цей шлях і обрали, користуючись попереднім успішним досвідом боротьби з інфекціями, які поширюються респіраторним шляхом.
— Планувати і проводити клінічні дослідження щодо визначення ефективності різних методів поширення SARS-CoV-2, а це довго (особливо на перших етапах), суперечливо з точки зору етики та складно у реалізації, щоб отримати на виході надійні результати. Хрестоматійним прикладом може бути велике дослідження4 ефективності масок в Данії, яке проводилось на початку 2020 року і не показало нічого. Але воно і не могло нічого показати, адже кількість нових випадків ковіду в період дослідження в країні була мінімальною, а відсоток заражених у групах, які носили і не носили маски, був меншим за похибку тогочасних тестів. Якщо коротко, цілком можливо, що під час цього дослідження ніхто не заразився, і дослідники просто більше ніж пів року порівнювали нуль з нулем.
Але через вал такої і подібної низькоякісної інформації значно ускладнювалось і ухвалення рішень щодо того, які заходи і коли запроваджувати, що спричиняло додаткову недовіру до системи охорони здоров’я. Насправді трапилось найгірше, що може бути в подібній ситуації — не відсутність інформації з якогось питання, а занадто велика кількість низькоякісної інформації (і це якщо відкинути відверті фейки).
Так, усі ці заходи виявились не настільки ефективними під час ковіду, як би нам того хотілось, але вони спрацювали. Принаймні проти інших респіраторних хвороб. Влітку 2020 року в Австралії від сезонного грипу померло5 37 осіб (тоді як в звичайні роки цей показник як мінімум на порядок більший6), захворюваність на застуду та інші респіраторні хвороби була на найнижчих рівнях за всю історію.
Карантинні заходи у 2020–2021 роках були настільки ефективними, що на Землі фактично зникла лінія вірусу грипу B/Yamagata, яка є однією з мішеней дії квадривалентних вакцин від сезонного грипу. У 2023 році ВООЗ постановила7, що захист від вірусів цієї лінії більше не потрібен, а тому у майбутньому рекомендується перехід на тривалентні вакцини, що забезпечить такий же рівень захисту, але значно здешевить і прискорить виробництво.
Лише наприкінці 2021 року, тобто через два роки після початку пандемії, ми зрозуміли, що вірус SARS-CoV-2 здатен формувати аерозоль. Пам'ятаю, що дослідники в ті часи казали, що «за рік ковіду ми дізнались про передачу хвороб через повітря більше, ніж за попередні десятиліття». Це щодо наших знань у той момент, від яких ми могли відштовхуватись.
Слід зазначити, що звіт побудований лише з позиції критики і поглядів на проблему з позиції «тепер» (тобто майже через чотири роки). Натомість ні тоді, ні тепер ніхто аргументовано не говорить, що треба було робити (і що треба буде робити під час наступної пандемії), щоб це було правильним та ефективнішим. Якщо коротко, то на питання «що треба було робити?» Комісія дає відповідь: «Не те, що робили ви, але обмеження, які вводив Трамп, були правильні».
Тепер — про складне етичне питання щодо цензури у соціальних мережах під час ковіду. Комісія робить закид адміністрації Байдена у недемократичних і «можливо, неконституційних» методах боротьби з тим, «що вважається помилковою інформацією», зокрема щодо впливу на соцмережі з метою зміни політики модерації контенту. Головний аргумент — порушення права на свободу висловлювань.
У мене тут немає однієї і правильної відповіді. З одного боку, цензура — це погано. З іншого, ми всі бачили, що за проблеми створює вал фейкової інформації, у якому легко захлинутись і подолання якого потребує десятикратного обсягу зусиль професіоналів, які могли б бути використані з більшою користю, ніж «розвінчання фейків». Тобто для того, щоб спростувати абсолютно божевільну тезу, на написання якої в автора пішло максимум пів години і яка вже розлітається умовним ТікТоком, ти повинен відкласти все вбік і витратити добу або дві, копаючи інформацію. Однак за ці дві доби народжуються ще п’ять подібних тез, а попередня зловила свої п’ять хвилин слави і більше нікому не цікава, як і детальний аналіз того, в чому ця теза неправильна. З цим звітом ситуація десь така ж, на жаль, бо більшість зробила (або радше «підтвердила») свої висновки у перші п’ять хвилин, не читаючи всі 500+ сторінок.
І якщо в звичайних умовах з фейками можна довго і ліниво боротись, то згадайте, що відбувалось із кінця 2019 року: витоки вірусів з лабораторії, чіпи в вакцинах, фрагменти ВІЛ в геномі SARS-CoV-2, програми зі зменшення народонаселення, хімтрейли, безпліддя, 5G, лікування усім чим тільки можна, аби не тим, що радять лікарі (так, я пам’ятаю іранський досвід8 ректального введення ефірної олії фіалки для лікування ковіду). І ще купа всього іншого. А тепер помножте це на розміри таких платформ, як фейсбук, твіттер або ютуб і жагу слухачів до шок-контенту. На виході отримуєте ідеальний shit-шторм.
Величезна проблема в тому, що принципово не зрозуміло, як фактчекери, популяризатори науки та свідомі журналісти можуть протистояти такому валу дезінформації, адже за замовчуванням вони перебувають у програшній позиції й обмежені професійними стандартами, тоді як автори фейк-контенту — ні. Це як грати в шахи з голубом. До слова, про боротьбу з фейками і шкоду, яку ці фейки завдали, у звіті майже нічого немає, що теж симптоматично.
Автори звіту багато хвалили програму Operation Warp Speed, завдяки якій в рекордні терміни були розроблені вакцини та противірусні препарати для лікування ковіду (і говорили, що «варто повторити»). Тут я з ними погоджуюсь: це працює, але лише в екстрених випадках, бо на постійній основі фінансування таких масштабів не потягне жодна економіка світу. Водночас звучали претензії до FDA (Управління з продовольства і медикаментів США), що процедура розгляду результатів досліджень вакцин перед їх авторизацією була аж занадто швидкою і пройшла за 3–4 місяці замість восьми за стандартною «прискореною» процедурою. Мабуть, тому що Operation Warp Speed відбувалась під патронатом президента-республіканця, а остаточне виведення вакцин на ринок — при демократах.
Автори звіту обходять увагою те, що під час пандемії FDA відклала в бік розгляд інших препаратів, надавши максимальний пріоритет вакцинам та препаратам для лікування ковіду. Ніде не згадується процедура rolling review, тобто аналізу даних клінічних досліджень в реальному часі замість загальноприйнятого у спокійних умовах аналізу всієї папки документів протягом року після закінчення програми клінічних досліджень.
Регуляторні органи не можуть працювати в такому режимі постійно, але те, що подібна система відпрацьована на випадок наступних пандемій — дуже добре. Якщо дивитись пост-фактум, під час клінічних досліджень не пропустили жодних частих побічних ефектів. І тромбози з тромбоцитопенією, і міокардити з перикардитами трапляються9 з частотою менше ніж один випадок на 10 тисяч, тобто «дуже рідко», а це найнижча можлива категорія в класифікації побічних реакцій. Вони переважно з’являються протягом двох тижнів після вакцинації (під час клінічних досліджень стан учасників моніторили 4–6 місяців).
Зважаючи на кількість учасників клінічних досліджень ІІІ фази (20–40 тисяч для різних вакцин), такі ефекти тоді й не могли виявити. Їх побачили вже під час постмаркетингових досліджень (коли почалась програма загальної вакцинації, і це нормально) і зробили відповідні поправки в інструкціях до вакцин і рекомендаціях до їх застосування. Так відбувається з усіма медичними препаратами, бо дуже рідкісні побічні ефекти під час досліджень виявити неможливо.
Ще одне зауваження — необґрунтована масова вакцинація й ігнорування «природного» імунітету після хвороби.
Спочатку щодо ігнорування «природного» імунітету. У нас досі немає розуміння, чому від одних інфекцій у нас стійкий і пожиттєвий імунітет (як від вітряної віспи), а від інших – ні. Здавалося б, людство вже давно мало б отримати імунітет до всіх можливих респіраторних вірусів, але ж ні: щороку мільйони людей по всьому світу кашляють, чхають, витирають носа і знову застуджуються. Те, що у випадку ковіду можливе повторне зараження людей, які вже перехворіли, стало зрозуміло влітку 2020 року (повторне захворювання виявили10 у 33-річного чоловіка з Гонконгу). Відповідно, наступне питання — визначити тривалість захисту, який дає перенесена хвороба і параметри (рівень антитіл або щось інше), які пов’язані з захистом від хвороби. Крім того, ті ж рівні антитіл здатні змінюватися з часом, і картина цих змін відрізняється у різних людей. Ще одна проблема — зрозуміти, скільки часу пройшло після інфікування, особливо у випадку безсимтомного або легкого перебігу ковіду. Часто це неможливо. Плюс слід враховувати ціну, якою досягається «природний» імунітет: смерті, реанімації, ШВЛ, «черги зі швидких», постковід.
У випадку вакцинації у нас є контрольований вплив на організм (стандартна доза вакцини) і чітко зафіксований час першої і другої доз (а за потреби — і бустерів). Щодо зміни риторики і поглядів на те, як і від чого захищають вакцини, можна лише процитувати відповідь11 , яка абсолютно коректно все описує:
Питання: Чи припиняли вакцини від COVID-19 передачу вірусу?
Відповідь: Це складне питання, адже перше покоління вакцин дійсно мало ефект — не 100%, не високий — але вони дійсно запобігали інфікуванню, і, як наслідок, поширенню вірусу. Водночас, важливо відзначити дещо, про що ми не знали на початку, і що стало зрозумілим через місяці — тривалість захисту від інфікування, і, відповідно, від поширення, була певною мірою обмеженою, тоді як захист від тяжких форм хвороби, госпіталізацій і смерті тривав довше. Ми не знали цього на початку. На початку ми думали, що вакцини запобігають інфікуванню, і, відповідно, поширенню, але з часом виявилось, що цей захист не є тривалим.
А щодо масової вакцинації, то в людства є дві успішних історії з ХХ століття — боротьба з віспою та поліомієлітом. Там, до речі, теж активно використовувався адмінресурс. Варто відзначити, що без нього не було б жодних успіхів у боротьбі з інфекційними хворобами (прикладом може бути вдала боротьба12 з жовтою лихоманкою на Кубі 100 років тому під керівництвом полковника армії США Вільяма Ґорґаса).
Заборона використання препаратів «off-label», тобто поза затвердженими показами у критичних випадках. Проблема в тому, що цей підхід (експериментальні спроби лікування пацієнта у тяжкому стані чимось нетрадиційним) почали експлуатувати з метою обійти офіційно затверджені рекомендації і протоколи.
Експериментальне лікування має право на існування, але лише в межах клінічних досліджень, в яких перевіряється певна гіпотеза. І головне тут — отримати достовірну інформацію, яка далі буде впроваджена в рутинну практику або відкинута і не потребуватиме необхідності наражати інших хворих на додаткові ризики. Гіпотеза не може бути абиякою — її реалістичність і обґрунтованість мають незалежно погодити різні інстанції. Насамперед це робиться для захисту пацієнтів від зайвих, непотрібних і необґрунтованих ризиків.
Поміж рядків тут можна прочитати претензію до FDA та CDC щодо заборони івермектину — протипаразитарного засобу, який отримав свою хвилю популярності під час пандемії. Так, в пробірках він перешкоджав розмноженню вірусу SARS-CoV-2, як і раніше — вірусам лихоманки Денге, жовтої лихоманки і ВІЛ. Але не був ефективним13 у реальних пацієнтів. Прикметно, що в протоколи лікування цих хвороб івермектин теж не потрапив. Незважаючи на це, препарат отримав популярність серед прихильників «альтернативної медицини», «тік-ток–лікарів», які не довіряли «офіційній медицині», і людей, які вірили у дешеві й ефективні ліки, які існують тут і зараз та які від них приховують. Проблема в тому, що таких ліків не було.
Тут можна лише процитувати офіційну позицію14 компанії Merck (вона ж MSD), яка є одним з найбільших виробників івермектина, від лютого 2021 року:
На сьогодні проведений нами аналіз встановив, що:
— Відсутнє наукове обґрунтування можливих терапевтичних ефектів івермектина при COVID-19, отримане у доклінічних дослідженнях;
— Немає підтверджених свідчень клінічної ефективності препарату серед пацієнтів з COVID-19;
— У більшості проведених досліджень наведено недостатньо даних щодо безпеки застосування.
Ми не віримо в те, що подібні дані можуть свідчити про безпеку та ефективність івермектина поза дозами і показами, які є схваленими регуляторними органами.
Тож прочитавши цей звіт, я не бачу жодного натяку на об’єктивний, всебічний і неупереджений огляд питань, які порушувалися в тексті. Навіть натяку на спробу провести такий аналіз. І жодної нової інформації порівняно з 2020–2021 роками, коли все вже було проговорено і проаналізовано. Для науки та її популяризаторів цей звіт скоріше є навіть шкідливим, бо знову реанімує вже відкинуті гіпотези і висуває непідкріплені твердження, які знову доведеться довго й предметно спростовувати. Було б дуже добре, якби цей документ залишився в надрах американського уряду і слугував своєму прямому призначенню — міжпартійним розбіркам. Бо притягнення політики в науку ніколи не призводило ні до чого доброго.
Фактично, цей звіт і є головним «невивченим» уроком часів пандемії: поширення недостовірних і необ’єктивних даних — це не просто зайвий час і головний біль науковців. Це здоров’я та життя людей.
Тож не хворійте.
