Центр мікрохірургії ока — це велика офтальмологічна державна установа. Тут працює понад 100 лікарів, які за тиждень виконують більше ніж 200 операцій — від лікування глаукоми до хірургії орбіт та повік. З початком широкомасштабного вторгнення Центр активно допомагає військовим, які отримали травми очей, а також проводить обстеження військовозобов’язаних, яких спрямували на військово-лікарську комісію.
До Центру, що розташований у великому медичному містечку в Києві, входять поліклініка, стаціонар і кафедра. До поліклініки можна потрапити за електронним направленням від сімейного лікаря. За тиждень тут опрацьовують до 1000 звернень — від самого ранку під дверима вишиковується черга з пацієнтів, які приїжджають з усієї України.
Стаціонар має шість відділень: діагностики, дитячої офтальмології, патологій сітківки та скловидного тіла, патологій рогівки, патологій кришталика, глаукоми та операційне. А кафедра, де проводять лекції та захисти дисертацій, пропонує базу для навчання та отримання спеціалізації.
«Другий рік поспіль ми навчаємо 54 інтернів — це більше, ніж на будь-якій іншій кафедрі університету», — розповідає Олексій Путієнко, професор, завідувач кафедри офтальмології Національного університету охорони здоров’я імені Шупика.
Попри це, за останні роки кількість офтальмологів скорочується. «Раніше в Україні було 4000 офтальмологів, цієї кількості вистачало на наше населення», — каже професор Путієнко. Станом на 2020 році в країні було вже 2870 спеціалістів1. Скільки виїхало під час повномасштабного вторгнення, наразі невідомо. Крім того, в Україні досі існує плутанина з термінами та обов’язками лікарів. У світовій практиці є дві окремі спеціальності — оптометрист та офтальмолог. Оптометристи можуть провести обстеження хворих, перевірити зір, підібрати окуляри тощо. Натомість офтальмологи — це лікарі-хірурги, які проводять оперативні втручання.
«У нас, на жаль, офтальмологи часто виконують функції оптометристів, — каже Олексій Путієнко. — Але зараз Європейський Союз пропонує нам виокремити спеціалізацію “оптометрія”, тому можемо очікувати на зміни».
Головне захворювання в офтальмології — катаракта. Це найчастіша патологія ока, яка пов’язана з віковими змінами. Кришталик із віком стає щільнішим, потім починає мутніти. Щоб пацієнт знову міг бачити, потрібно замінити кришталик на штучний. Друге за частотою захворювання — це , яка теж пов’язана з віком і патологією очного дна. Крім того, пацієнти часто стикаються з ускладненнями від інших хронічних захворювань. Наприклад, цукровий діабет може призводити до , яку також лікують у Центрі.
Після початку повномасштабного вторгнення характер захворювань змінився. Навесні 2022 року було багато первинних пацієнтів із Києва та Київської області — військових і цивільних — які отримали травми очей. Зараз до Центру здебільшого привозять поранених військових, які вже отримали первинну хірургічну допомогу ближче до лінії фронту, найчастіше в Харкові чи Дніпрі.
«Мінно-вибухова травма складна і комплексна. Вона може вражати повіки, рогівку, кришталик і сітківку, — каже професор Путієнко. — Після такої травми у пацієнтів в очах лишаються множинні сторонні тіла, які необхідно видаляти. Іноді уламки просто перерізають зоровий нерв, і тоді, навіть зберігши око, пацієнт вже ніколи не зможе ним бачити».
Для того, щоб лікувати такі травми, потрібні не тільки кваліфіковані лікарі, але й якісне обладнання. Мікрохірургія ока надзвичайно залежить від технологій. Навіть для того, щоб просто подивитися очне дно, потрібні ретинальні камери та пристрої для оптичної когерентної томографії.
Операції на оці виконують під мікроскопом та з використанням дуже маленьких інструментів. Хірурги накладають шви, тонші за людську волосину. Для цього багато тренуються, зокрема на сучасних симуляторах. Також в операційних використовують спеціальні інструменти: одні подають ультразвук, щоб видалити кришталик, інші — воду, яка підтримує тиск в оці, і, звісно, є ті, які дозволяють робити мікроскопічні, всього 0,5 міліметра, розрізи.
«Ми працюємо з важкими травмами. У нас був, наприклад, пацієнт із Харкова з проникаючим уламком в оці. Був командир взводу військової розвідки з відшаруванням сітківки і множинними сторонніми тілами в рогівці. Були випадки важкого набряку після тромбозу центральної вени сітківки. Але, на щастя, центр оснащений найновішим обладнанням — як для досліджень, так і для операцій. Ми можемо проводити складні оперативні втручання, діставати уламки, повертати сітківку на місце та знімати набряк. Ще 7-8 років тому ми не мали відповідного обладнання», — каже професор Путієнко.
В Центрі також застосовують лазерні технології. «Лазерні технології можна зустріти в багатьох медичних сферах, але передусім вони розповсюджені в офтальмології, — каже Святослав Сук, лікар-офтальмолог, завідувач НПЦ “Лазерні методи лікування ока”. — Лазерний промінь — це скальпель в руках офтальмолога. Для вікових хвороб ми використовуємо інфрачервоний лазер, для лікування ускладнень гіпертонічної хвороби та цукрового діабету — зелений лазер, для лікування центральної ділянки сітківки, яка безпосередньо відповідає за зір, — жовтий лазер. Перед процедурою око знеболюється, а сама процедура зазвичай триває не більше ніж 15 хвилин».
Завдяки появі лазерів, хірургічного обладнання та пристроїв для досліджень очного дна, відсоток успішного лікування в офтальмології значно зріс. В середньому 9 хворих із 10 отримують2 позитивні результати та відновлення зору. У випадках лікування катаракти успішність становить майже 100%, діабетичної ретинопатії, за умови вчасного звернення — 90%.
Але з військовими передбачити результат складніше, адже все залежить від ступеня травми. Дрібні уламки можна видалити і повернути сітківку на місце, тоді як більші уламки чи несвоєчасна допомога можуть призводити до незворотних наслідків.
«Тактика роботи з такими пацієнтами змінюється, — каже професор Путієнко. — Якщо раніше ми намагалися одразу видалити всі сторонні тіла, то зараз, враховуючи складність травм, лікування проводиться поетапно. Але первинний етап все ще лишається ключовим. Якщо одразу не зашити поранення, не відновити тонус та форму ока, то в подальшому ми нічим не зможемо допомогти».
У світі тривають дослідження3 з розробки штучної сітківки. Але це одна з найскладніших тканин в організмі людини. Саме в сітківці світло перетворюється на електричні імпульси, даючи нам можливість бачити. Якщо рогівку можна штучно виростити з клітин, то сітківку — ні. Втім експерименти зі штучного відтворення зору тривають. Науковці намагаються розробити штучну сітківку, яка буде передавати електричні сигнали в мозок, але поки що експериментальні пристрої дають змогу бачити лише у чорно-білих кольорах, розрізняти предмети та контури. Для того, щоб ця технологія дійсно запрацювала, потрібно ще багато років досліджень.
Які технології відновлення зору розробляють для незрячих
«США, Японія та Німеччина — безумовні лідери в розробці технологій для офтальмології, — каже професор Путієнко. — Ми не маємо такої фінансової та технологічної спроможності, щоб працювати над інноваціями. Але наші хірурги вміють виконувати всі ті операції, що виконуються у світі. Крім того, враховуючи бойову травму, ми вже напрацьовуємо більший досвід у певних сферах, зокрема в та пластиці повік».
Офтальмологія в Україні — досить сучасна сфера. Головні центри оснащені новим обладнанням, яке передають партнери та яке необхідне для якісного лікування захворювань очей. Але в лікарнях не вистачає хірургів, а пацієнтів стає дедалі більше.
«Раніше просто не було потреби в такій кількості хірургів, — каже професор Путієнко, — адже ніхто у світі не стикався з такими страшними травмами. Багато лікарів з-за кордону, які брали участь у війні в колишній Югославії, не бачили таких травм, які бачимо ми. Хіба що лікарі, які були в Сирії, можуть зрозуміти ступінь катастрофи. Але ми прагнемо в максимально короткий час надавати висококваліфіковану допомогу тим, хто її потребує. Завдяки обладнанню, якого раніше не було, сьогодні ми маємо таку можливість».
Серія репортажів здійснена за підтримки проєкту Documenting Ukraine від Institut für die Wissenschaften vom Menschen.
