Дев’ять запитань, десятки науковців, кілька хвилин, щоб краще дізнатися про сферу кожного. Разом із видавництвом «Віхола» ми починаємо нову рубрику, яка дозволить більше дізнатися про те, чим займаються українські вчені, хто їх надихає та дивує. Сьогодні говоримо з Леонідом Горобцем, автором книжки «Слідуй за розбитим черепом: історія еволюції скелета».
Коли ви називаєте свою професію, як її найчастіше уявляють люди?
Я сам не знаю, як правильно назвати свою професію. Офіційно я науковий співробітник палеонтологічного відділу, тож часто називаюсь палеонтологом. Уявляють по-різному – від дослідника динозаврів, до шукача золота скіфів.
Що ви робите насправді?
Досліджую рештки мертвих птахів. Цим самим я шукаю відповідь на запитання, яким було видове різноманіття птахів на території Східної Європи, як воно змінювалось під впливом кліматичних змін, як люди використовували птахів у різні історичні епохи. Вік решток не принциповий – я опрацьовував і ті, яким 48 мільйонів років, і ті, яким 200 років. Більш молоді знахідки кісток зазвичай менш цікаві – про птахів тих часів можна дізнатись із записів натуралістів та орнітологів. Їх також використовую, але це робота із джерелами, а не самостійне дослідження.
Ваш улюблений профільний фейк чи теорія змови.
Теорії змови якось оминають мій фах. Із найбільш масштабного – вигадки про писанкарство трипільців (немає підстав стверджувати, що писанкарство було до Середньовіччя) та вигадка про те, як княгиня Ольга спалила Іскоростень голубами та горобцями. Якось один доктор історичних наук у публікації побіжно загадав про одомашнення індиків трипільцями (для цього трипільцям необхідно було доплисти до Америки).
Ще два приклади (не фейків, а застарілої наукової інформації). У 1960-х з’явилася теорія, що курей одомашнили в Україні. На той час справді були підстави для такого припущення, але подальші дослідження її спростували. Втім подекуди й досі в статтях згадують про «Україну – батьківщину курей». Інший приклад – думка, що в часи Русі люди менше полювали, більше їли домашніх тварин. Цей висновок зроблений на основі дослідження звірів. З птахами інакше, на них більше полювали.
Питання у вашій царині, на яке наука досі не має відповіді, але вам би дуже хотілося, щоб це вирішилося ще за нашого життя.
Років десять тому я хотів дослідити появу міграцій. Це виявилось не до снаги ні мені, ні сучасній науці. Тепер був би радий дізнатись, хто, коли і як одомашнив гусей. Це досі невідомо. Щоправда, я цього не встановлю – гусей одомашнили не у Східній Європі. Із найбільш реальних завдань – встановити, коли той чи інший вид з’явився на теренах Східної Європи. Поки що я знаю деякі деталі, світова наука знає ще менше.
Праці якого/якої науковця/виці вас вражають чи надихають? Чому?
Найбільше Сергія Меєна – не російського і не радянського палеоботаніка, який був вимушений жити і працювати в радянській Росії (Предки Меєна – голландці. – прим. ред.). Вражає його вміння бути вузьким спеціалістом і дивитись на наукову тему широко. Із найбільш пам’ятних рекомендацій від Меєна: «Якщо хороший спеціаліст помиляється, то все одно його роботу потрібно публікувати, в хорошого спеціаліста навіть помилки корисні». Інше: «Концентрація розумних людей в науці не більша, ніж в інших сферах». Це важливо пам’ятати науковцям.
Яке найдивніше/найбезглуздіше відкриття у вашій сфері? Чи є у вас улюблені кейси з Іґнобелівської премії?
У моїй сфері – стаття про дослідження мітохондріального ДНК курей, яка була кілька років тому в Nature. Проаналізували багато зразків, витратили купу грошей, написали статтю, яка виглядає красиво. А наукової новизни – нуль. Абсолютно нічого нового не встановили, всі висновки були відомі раніше.
З Іґнобелівської – дослідження про можливість використання заморожених людських екскрементів як холодної зброї. Я про це писав у себе в блозі ще до отримання премії. Звучить смішно, але це було справді наукове дослідження, яке внесло певні уточнення в наші знання. І публікацію в хорошому журналі зробили в повному розумінні «із лайна».
Що найбільше дратує вас у щоденній роботі?
Відсутність опалення в музеї. А так, більше не пригадую.
Що найбільше подобається вам у щоденній роботі?
Дізнаватись нове, чого ще ніхто не знав до мене. Наприклад, знахідка кісток певного виду, яких раніше в Україні не знаходили.
Які книжки ви б порадили прочитати, аби люди краще почали розуміти, що ви досліджуєте?
У моїй спеціальності нічого немає. Хіба що наукова праця Дейл Серянсон «Birds (Cambridge Manuals in Archaeology)». Хоч це наукова робота, але написана легко і цікаво. З науково-популярного найближче – «Ілюстрована історія орнітології» Тіма Беркгеда.
