Канемо у воду

На Великому бар’єрному рифі живуть морські зелені черепахи (Chelonia mydas). На формування статі цього виду впливає температура. Щоби з яєць вилупилися самці, температура має бути на позначці 29,3 °C і нижче: якщо стовпчик термометра підніметься хоча б на пів градуса, вірогідність народження самиць значно зростає. Журнал Current Biology за січень 2018 року повідомляє, що на півночі Великого бар’єрного рифу серед новонароджених черепах цього виду панує тотальний гендерний дисбаланс: 99% особин – жіночої статі. Серед дорослого «черепашого населення» самиць так само значно більше, ніж самців – 86,8%.

Поки черепахи-самиці «захоплюють» систему коралових рифів на північному сході Австралії, у США зафіксували «ігуанопад»: внаслідок різкого похолодання тисячі ящірок почали падати з дерев. Іще один випадок зафіксував фотограф Пол Ніклен наприкінці 2017 року. Він опублікував відео з білим ведмедем з острова Сомерсет, Канадський арктичний архіпелаг. Благородна тварина, що здатна розганятися до 40 км/год і у звичайних умовах важить понад півтони, ледве пересувалася й була схожа радше на обтягнутий облізлою шкурою скелет. «Я стояв там, і сльози текли по моїх щоках, – написав у своєму дописі фотограф. – Коли вчені пишуть, що ведмеді можуть вимерти, хочеться, щоб люди зрозуміли, як це. Ось такий вигляд має  ведмідь, котрий помирає від голоду».

Чому так відбувається? Відповісти можна трьома словами, котрі, як мантру, вже півстоліття повторюють екологи, – глобальна зміна клімату.

Питання про глобальне потепління та зміну клімату почали порушувати вже у ХІХ столітті. У 1896 році Сванте Арреніус припустив, що викиди парникових газів впливають на підвищення температури поверхні Землі. Знадобилося майже 70 років, щоб ми замислилися над вирішенням проблеми глобального потепління. У 1965 році Комітет з наукових питань при президенті США пропонував своє бачення: про зменшення шкідливих викидів не йшлося, натомість учені хотіли «озброїтися» хмарами, а океани наситити частинками, здатними відбивати світло. З часом погляди змінилися, і тепер 97–98% вчених підтримують принципи антропогенної зміни клімату, викладені Міжурядовою групою щодо зміни клімату. Ці принципи не виключають природного впливу на клімат, адже він змінювався завжди. Проте зараз людський фактор настільки вагомий, що його вплив схожий за катастрофічністю радше на падіння метеорита, ніж на звичні поступові процеси. Дослідники пропонують зменшувати кількість викидів і збільшувати здатність землі їх поглинати й утримувати, і, звісно, вже сьогодні адаптуватися до нових умов. Усі пропозиції зазначені у Паризькій кліматичній угоді, що набрала чинності у листопаді 2016 року (наразі ратифікована 174 країнами зі 197 підписантів). Вона передбачає утримання зростання середньої температури на планеті на рівні нижче 2 °C (та намагання утримати потепління на рівні 1,5 °C) і збільшення заходів з адаптації до негативних змін.

Крутцен і антропоцен

Що таке антропогенна зміна клімату? Ключовим тут є термін антропоцен (неофіційна назва епохи з високим рівнем людської активності – прим. ред.). У науковому середовищі люблять переповідати історію про Пауля Крутцена. У 2000 році нідерландський хімік та нобелівський лауреат Крутцен брав участь у науковій конференції, присвяченій голоцену (сучасному історичному етапу Землі, що триває останні 12 тисяч років – прим. ред.). Після доповіді когось із вчених Крутцен, втомлений від публічних заперечень того, що коїлося насправді, роздратовано заявив: «Дайте спокій цьому голоцену. Він закінчився. Ми живемо в антропоцені». І хоча технічно «батьком» антропоцену є американський біолог Юджин Стормер, Крутцен цей термін виплекав, виростив і відправив у великий науковий світ.

Екосистеми Землі розвивалися впродовж мільйонів років. Цей процес призвів до формування різноманітних і складних біологічних спільнот, як-от тропічних лісів чи боліт, що гармонують між собою та довкіллям. Ці екосистеми також забезпечують основу для існування й добробуту людей. Однак від середини XX століття масштаби людської діяльності почали зростати експоненційно (зростання величини, коли швидкість росту пропорційна значенню самої величини – прим. ред.). Як наслідок, природа опинилася під загрозою через діяльність лише одного виду – Homo sapiens. Ось тому цей період почали називати антропоценом. Протягом цієї епохи клімат швидко змінюється, океан закислюється, зникають цілі біоми (групи екосистем однієї природно-кліматичної зони – прим. ред.). Майбутнє багатьох живих організмів викликає занепокоєння. І йдеться не лише про рідкісних тварин, рослини, гриби та мікроорганізми – навіть люди все частіше стають жертвами антропоцену. Джованні Форцієрі, керівник Об’єднаного дослідницького центру Європейської комісії (англ. Joint Research Centre), називає зміну клімату однією з найбільших глобальних загроз для здоров’я людини у XXI столітті. Щороку сотні тисяч людей вмирають через причини, пов’язані зі зміною клімату, а Всесвітня організація охорони здоров’я (ВООЗ) прогнозує, що кліматичні аномалії заберуть життя майже чверті мільйона людей протягом 2030-2050 років.

У світі та в Україні все частіше фіксують так звані «хвилі тепла» – аномально спекотні та засушливі періоди на значних територіях, коли температура навіть уночі не опускається нижче 30-35°C. Такі періоди призводять до значних людських жертв і економічних збитків. Наприклад, через зависоку температуру починається засуха, яка, з одного боку, спричиняє нестачу води, з іншого – спалює урожай (тут обидва значення доцільні: спалювати через недостатню кількість води та спалювати у прямому сенсі, вогнем). Щоб забезпечити населення потрібними продуктами, витрачаються додаткові кошти на їхнє транспортування, в радикальних випадках виникає голод через нестачу продовольства. Інший бік ситуації: аномальна спека безпосередньо впливає на здоров’я людей (тепловий, сонячний удари, різкі зміни артеріального тиску), а через брак чистої питної води людям у пустельних районах доводиться пити її мало не з калюж, звідси – динамічне поширення інфекцій. Загалом зміна клімату впливає на життя понад 300 мільйонів людей і, згідно з оцінками ООН, за останні 10 років стихійні лиха, пов’язані з нею, завдали шкоди на суму 1,4 трильйона доларів (ця сума перевищує суму доходів Державного бюджету України приблизно у 30 000 разів!).

Через більшу кількість парникових газів, які перехоплюють тепло та були викинуті в атмосферу через людську діяльність, на клімат усе більше впливає надлишкове тепло. Учені Міжурядової групи експертів з питань зміни клімату підрахували суму усіх теплових потоків, що потрапляють до океанів, землі, атмосфери та територій вічної мерзлоти. Згідно з повідомленнями науковців, станом на 2015 рік «наша планета накопичила тепло, що дорівнює тепловій енергії 345 600 бомб, скинутих свого часу на Хіросіму, на день, або 4 бомби в секунду» і 90 % вивільненого тепла потрапляє в океани.

Куди все котиться? Сценарії кліматичного майбутнього

Згідно з даними Інституту космічних досліджень NASA, 2017 рік став «почесним срібним медалістом» серед найспекотніших років за всю 135-річну історію кліматичних спостережень. «Золото» залишилось у 2016 році. Температура на Землі у 2017 році була приблизно на 0,9 °C вищою, ніж середня температура у другій половині минулого століття. Натомість рекордний показник 2016 року – 1 °C. Увесь топ-5 найтепліших років припадає на 2010-2017 роки.

«Паризька кліматична угода не просто так виступає за утримання зростання середньої температури на рівні 2 °C і, бажано, 1,5 °C. Різниця на ці кілька градусів спроможна змінити нашу звичну картину світу, – говорить експертка з питань зміни клімату WWF (англ. World Wide Fund, укр. Всесвітній фонд природи. – прим. ред.) в Україні Наталія Гозак. – Якщо людство не почне діяти на випередження, ми досягнемо такого показника до кінця XXI століття. Погода стане екстремальною, звичні сезони залишаться в минулому, бо за один день сильна спека може змінитися холодом. Зросте кількість ураганів, тайфунів, торнадо й засух».

Іще однією загрозою стане підвищення рівня світового океану через танення льодовиків, що призведе до затоплення територій чималої кількості країн світу. У 2013 році художники-графіки журналу National Geographic, опираючись на дані досліджень з Університету Каліфорнії, Брюссельського вільного університету, Науково-дослідного центру Woods Hole, Національного управління океанічних і атмосферних досліджень та інших профільних відомств, змоделювали інтерактивну карту, яка ілюструє сценарії розвитку подій для кожного з материків, якщо в Арктиці та Антарктиці розтане лід. За максимальним сценарієм, через глобальне потепління рівень моря може підвищитись на 65 метрів. Таким чином, під водою опиняться чимало міст-пам’яток Європи – Венеція, Амстердам, Лондон, Таллінн, Рига, Санкт-Петербург. Нідерланди та значна частина Данії будуть під водою. Україна, за цими даними, через розширення території Чорного моря втратить значну частину Миколаївської та Херсонської, частково Одеської та Донецької областей, а Крим внаслідок затоплення стане островом. Такі наслідки призведуть до економічних криз і зростання кількості «кліматичних» біженців.

Крім того, зміна клімату призведе до незворотних перебудов у екосистемах, зникнуть десятки видів, що не зможуть швидко реагувати та адаптуватися до змін.

Під водою опиняться Венеція, Амстердам, Лондон, Таллінн, Рига, Санкт-Петербург

За даними Віри Балабух, завідувачки відділу синоптичної метеорології Українського науково-дослідного гідрометеорологічного інституту, прогноз для території нашої країни до 2050 року наступний: зими стануть м’якішими й коротшими, середня температура збільшиться на 2 °C. Влітку варто очікувати ще більшої спеки. Крім того, збільшиться кількість опадів на початку весни, а влітку їх стане менше, що разом із підвищенням температури призведе до посух, особливо у південних регіонах. Також є припущення, що природні зони змістяться, а на півдні утворяться пустельні райони. Такий сценарій найбільше вплине на сільське господарство. Багато європейських країн, знаючи прогнози, вже підбирають нові культури для регіонів, що стануть у найближчому майбутньому більш спекотними або посушливими. Наприклад, в Угорщині націлилися на вирощування інжиру, що стане вигіднішим за традиційні яблука. Тут-таки можуть стати у пригоді ГМО-культури, спеціально виведені для вирощування та урожайності у нових умовах.

Шосте вимирання і людський екологічний слід

Сучасне різноманіття живої природи – це результат процесів вимирання та видоутворення на нашій планеті, що тривали протягом попередніх 3,8 мільярда років історії її життя. І це лише 2 % від усього біорізноманіття, що будь-коли існувало на Землі. Де ж поділися 98%? Вони вимерли внаслідок природних процесів і п’яти масових вимирань. Найбільше з них – пермське – відбулося приблизно 250 мільйонів років тому. Тоді загинули приблизно 96% водних і 73 % наземних видів хребетних. Проте це сталося не в один момент, а протягом 60 тисяч років, що вважається швидким темпом вимирання. Сьогодні з показниками зникнення видів, у 170 разів швидшими за природний, ми наближаємося до позначки, за якою починаються масові вимирання, тому вчені й заговорили про шосте вимирання, причиною якого є людська діяльність. Тварини та рослини гинуть через руйнування та забруднення їхніх оселищ (просторова ділянка, що входить до області оселення виду або конкретної популяції – прим. ред.), браконьєрство, зміну клімату. Не останню роль відіграють також приріст населення і надмірне споживання ресурсів.

Населення світу зросло до 7,3 мільярда, відповідно зріс і рівень споживання. З початку 1970-х років людство вимагає від нашої планети більшого, ніж вона стабільно пропонує. Згідно з Усесвітньою мережею екологічного сліду (GFN), для сучасного рівня споживання відновних природних ресурсів нам необхідно вже 1,7 планети (тобто люди за рік споживають стільки ресурсів, які одна планета за рік не здатна відновити. Навіть якщо врахувати розвиток новітніх технологій, наразі ми маємо тільки одну планету. Вже у 2030 році нам знадобляться дві такі планети. А якщо додати зміну клімату, то прогноз виявиться зовсім невтішним.

Щоби привернути увагу населення до зміни клімату й інших екологічних проблем, у 2007 році WWF в Сіднеї започаткували кампанію «Година Землі». Цю щорічну міжнародну подію проводять останньої або передостанньої суботи березня. Вона закликає людей, організації та комерційні установи вимкнути необов’язкове світло й електричні пристрої на годину та замислитися над долею планети. У 2018 році «Година Землі» випала на 24 березня, а її гасло – відновити наш зв’язок із природою та звернути увагу на біорізноманіття.

Біорізноманіття – це складна життєва система, яку створюють мільйони видів тварин, рослин, бактерій та грибів. Біорізноманіття лежить в основі систем Землі, які ми сприймаємо як належне, систем, що дають нам повітря, їжу та воду. «Втрата біорізноманіття, яку ми бачимо сьогодні, загрожує життю й економічному розвитку людства. Якщо індекс біорізноманіття порівняти з індексами фондового ринку, наша планета наближається до фінансового краху», – зазначив у своєму зверненні до лідерів світової економіки на Всесвітньому економічному форумі 2018 генеральний директор WWF International Марко Ламбертіні.

За останні 50 років ми втратили 58% чисельності популяцій хребетних тварин. За прогнозами, до 2020 року вони скоротяться на 67 % у порівнянні з показниками півсторічної давнини. І це всього лише за життя одного покоління. Найбільше вражає втрата прісноводного біорізноманіття світу: чисельність популяцій знизилася на 81%! Наприклад, річка Дунай втратила з кінця ХІХ століття 80% своїх природних заплав і боліт, а разом з ними і більшу частину свого біорізноманіття. 

Завдяки механізмам регулювання та адаптації живі організми не завжди сприймають кліматичні зміни негативно: саме завдяки їм ми натрапляємо на тварин, чи рослин в екстремальних умовах пустелі, чи вічної мерзлоти. Впродовж тисячоліть клімат не був стабільним, на зміну холодним періодам приходили теплі.

Багато видів ставали цьому свідками, залишаючись жити на певній території та стаючи згодом реліктами (як-от гінкго чи секвоя). Навіть тепер в Україні можна побачити сучасників динозаврів – осетрових риб, що пережили пермське вимирання й досі мешкають у Чорному морі (детальніше про осетрових у статті «Щось у лісі здохне», Куншт № 8). «Для тварин на території України, з одного боку, теплі зими дають можливість знайти більше їжі для себе (олені, зайці), з іншого – ведмеді не можуть впасти у сплячку, а тому змушені шукати їжу біля людських осель», – зазначає Богдан Проць, фахівець-біолог WWF в Україні.

Але не всім видам щастить адаптуватися до змін. Наприклад, слонам потрібно аж до 300 літрів води на день. Коли джерела води висихають, слони все більше і більше контактують із людьми (які також потребують води), і, як наслідок, виникає конфлікт. Проблемою стає неможливість синхронізуватися у циклах і швидкості адаптації взаємозалежних організмів: так квіткові рослини та їхні запилювачі можуть усе частіше не збігатися одне з одним у «життєвому колообігу», бо один вид реагує на теплішу весну й підвищення температури, а інший – на довжину світлового дня. Також через відсутність тривалих морозів частішає зараження хвойних дерев сосновим короїдом, який мав би частково вимерзати протягом зими. Однак найгірша проблема у цьому переліку – час! Навіть вищезгадані морські зелені черепахи потребували мільйонів років, щоб адаптуватися до змін. Однак сьогодні, як говорить морський біолог Майкл Єнсен, «попри уміння черепах адаптуватися до зміни клімату, останній змінюється надто швидко, тож чи зуміють вони наздогнати цей стрімкий поїзд – ще те запитання. До нього додається наступне: ситуація із зеленими черепахами сигналізує про глобальніші проблеми, адже під загрозою можуть опинитися всі види, стать потомства яких визначає температура».

Що робити?

Попри всі прогнози, вихід є. Сьогодні це зменшення викидів парникових газів та адаптація до зміни клімату.

Ефекти пом’якшення й адаптації були змодельовані на прикладі міста Мішкольц в Угорщині, яке страждає від затоплення. Для вирішення цієї проблеми запропонували створити «зелені» дахи, що спроможні утримувати та поглинати дощову воду, збирати її й використовувати разом із «сірою» (очищеною водою з раковин, душів, пральних машин), створювати нові зелені зони й фасади. А також замінити 70 % водонепроникних поверхонь водопроникними й створити штучні пониження з водопроникним дном, щоб накопичувати воду під час інтенсивних дощів. Такі маніпуляції дозволять подолати проблему без додаткових навантажень на територію, людей і комунальні системи.

У 2015 році в межах Рамкової конвенції ООН про зміну клімату UNFCCC 195 держав підписали вже згадану Паризьку кліматичну угоду, яка прийшла на зміну Кіотському протоколу. Відтепер саме вона регулюватиме заходи зі зменшення викидів вуглекислого газу з 2020 року. Головним її здобутком є те, що всі держави, незалежно від рівня економічного розвитку, зобов’язалися зменшити кількість викидів парникових газів в атмосферу відповідно до самостійно визначеної мети.

У вересні того ж 2015 року Генеральна Асамблея ООН представила 17 цілей сталого розвитку світу на наступні 15 років. Вони або залежать від зміни клімату, або ж впливають на неї (наприклад, «Мета 13. Протидія зміні клімату» та «Мета 7. Відновлювана й недорога енергія, що передбачає збільшення частки енергії з відновлюваних джерел»). Щоби досягти цих взаємопов’язаних цілей, WWF запропонував «Перспективу однієї планети», що окреслює кращі способи управління, використання і розподілу природних ресурсів на Землі. За всіма стратегіями розвитку, економічними моделями, бізнес-моделями і способом життя повинно стояти просте усвідомлення: у нас є лише одна планета, а її природний капітал обмежений. Незначні зміни з покращення ефективності використання ресурсів чи зменшення викидів шляхом встановлення фільтрів не принесуть бажаного масштабу змін. Кращі рішення передбачають ситуацію, де харчі, енергія і вода доступні усім, біорізноманіття зберігається, а цілісність та стійкість екосистем підтримується. Стійкі екосистеми зможуть відновитися після стресів, пристосовуватися й трансформуватися в разі потреби, не зменшуючи кількості «послуг», якими користується людство.

Кліматична іронія

Влітку 2012 року в окрузі Колумбія літак американських авіаліній «US Airways» вплавився в асфальт. Причиною такої оказії стала аномальна спека. Лише за три години з допомогою двох вантажівок працівники авіакомпанії «звільнили» літак, і він продовжив рейс. У 2014 році шість годин літак компанії «S7 Airlines» не злітав через спеку в аеропорту Домодєдово, його задні колеса на 15 сантиметрів вплавилися в асфальт. У 2017 році літак німецької авіакомпанії «Lufthansa», що прямував з Франкфурта-на-Майні до міста Ербіл в Іраку, не зміг приземлитися в пункті призначення через надмірну спеку, а тому зробив екстрену посадку в аеропорту Анкари. Дивних і сумних прикладів насправді безліч, і не лише з авіаіндустрії: урагани Сенді, Катріна, тайфун Бофа – це так само наслідки зміни клімату. У цьому є певна кліматична іронія, про яку канадська журналістка та екоактивістка Наомі Кляйн написала цілу книжку «Змінюється все. Капіталізм проти клімату». Заробляючи гроші, людство настільки змінило клімат, що наразі мусить витрачати капітал на погашення наслідків цих змін. Та, як згодом може показати історія, зароблена сума буде не зрівняється з втраченим. Шкода лише, як правильно зауважила пані Кляйн, що часто ми дивимося на світ інакше лише тоді, коли те, що ми заробляли все життя, пливе вулицею чи перетворюється на сміття.