Як психоделіки застосовуються у медицині? Що таке психоделічно асистована терапія і як вона наразі регулюється? Розповідає Дмитро Ісаєв, нейрофізіолог, кандидат біологічних наук, провідний науковий співробітник Інституту імені Богомольця.
Ця розмова відбувалася в межах зустрічей «Куншткамера», які ми проводимо для Друзів Куншт. Ставайте нашими Друзями, щоб мати змогу спілкуватися з найкращими українськими та світовими вченими.
Як, на вашу думку, нам можуть знадобитися знання про можливість терапії із застосуванням психоделіків в наших поточних реаліях?
Неврологічні хвороби, зокрема депресії та хронічний стрес поширюються, адже ми як біологічний вид не пристосувалися до такого життя: стрес, дуже багато завдань на день, а зараз — повномасштабна війна. Це дуже важко витримати. До того ж саме неврологічні розлади довго не визнавали хворобою, їх вважали радше слабкістю людини. І тому, що ми почали вивчати ці хвороби досить пізно, в нас нема великої фармакологічної бази. І тому шукаємо зараз різні фармакологічні агенти, які можуть впливати на перебіг цих хвороб. Ті препарати, які у нас зараз є, не задовольняють ні суспільство, ні медичну спільноту, тому що вони не такі ефективні, як нам би хотілося.
Тож звернули увагу на психоделіки. Вони впливають на механізми в мозку і змінюють його фізіологічні параметри та інше. Саме ці препарати показують ефективність в лікуванні депресії, посттравматичного розладу і також зловживання певними речовинами — алкоголем чи наркотиками1,5.
Досліджень дуже мало, тому що такі речовини заборонені, однак є фрагментарні дані про те, що вживання психоделіків допомагає з діабетом ІІ типу або покращує кольоровий зір2,4. І це показує, що ми повинні вивчати і досліджувати ці речовини як практично — медично, так і з фундаментальної точки зору.
Важливо також розібратися з термінологією. Є галюциногени — речовини, які можуть спричинити галюцинації. І характер цих галюцинацій різний у різних класів речовин. Психоделіками називаються тільки ті галюциногени, які впливають на серотонінові рецептори 5-HT2. Наприклад, MDMA не належить до класичних психоделіків. У нього є невеликий психоделічний ефект, але він працює через інші механізми.
Credits: Катерина Большакова
Яким досвідом ділиться з нами світова спільнота про результати такої терапії? Які дані ми зараз маємо стосовно результативності?
Що стосується класичних психоделіків, таких як LSD, псилоцибін, мескалін, то зараз існує чотири країни, де людина з ліцензією може проводити таке лікування: Нідерланди, Швейцарія, Ізраїль і Австралія. У всіх чотирьох країнах лікар може вам виписати псилоцибін. Це органічна речовина, яку використовують для лікування депресії, посттравматичного розладу, або інших станів на розгляд лікаря.
Галюцинація може бути і добра, і погана (це так званий bad trip). Або нейтральна — щось міняється, але це не викликає галюцинації. Якщо людина вживає ці речовини з кимось, хто має досвід і знає, як правильно переживати ці стани, то ефективність набагато більша. Тому йдеться не просто про вживання, а саме про асистовану терапію. Зазвичай для лікування використовують від однієї до трьох доз, і залежно від людини і хвороби, ефект тримається від пів року до року. У 30% випадків терапія більше не потрібна. Такі дози не викликають залежності, і, навпаки, залежність так лікують.
Зараз у медицині використовують тільки псилоцибін і MDMA, хоча він не зовсім класичний психоделік. Відбуваються дослідження щодо використання LSD. Що стосується інших психоделіків, то, до прикладу, мескалін дозволений в певних місцях для релігійних цілей, а в деяких штатах вживання повністю легальне, бо там багато корінного населення, і це було частиною їхньої культури.
Варто зазначити, що кількість досліджень різних ефектів цих речовин зросла, і саме їхні позитивні результати спонукали уряди різних країн до медичної легалізації, хоча ці речовини були заборонені в 60-х з політичних мотивів.
Credits: Катерина Большакова
Ще задовго до так званого психоделічного ренесансу науковець Ерік Каст з Чиказької медичної школи досліджував полегшення страждань хворих на термінальній стадії, які готувалися до смерті7. З допомогою LSD їм намагалися полегшити стан. І вони справді перестали безперервно думати про катастрофічність свого становища, могли вільно говорити про неминучість смерті. Загалом Каст описував, що пацієнти почали мислити не так, як люди західного світу, зокрема в питанні сприйняття смерті. Чому відбувається така разюча зміна за такий короткий час — кілька сеансів?
Ми можемо реєструвати діяльність мозку під впливом речовин. Характер активності ділянок мозку дає нам «поштовх» до того, що відбувається в мозку. Ми бачимо, що після вживання цих речовин і активації рецепторів відбувається зменшення нервової активності, яка «присвячена собі», тобто як ми дивимося на світ, як ми сприймаємо. І ця активність під дією, скажімо, LSD чи псилоцибіну суттєво зменшується. Збільшуються зв'язки між різними ділянками мозку. Це дає можливість переформувати нервові зв'язки. Усі хімічні речовини — це просто інструмент, матеріал для того, щоб змінити нервову активність. Зміна зв’язків у мозку змінює й нас. Наприклад, це може проявлятися у тому, що ми можемо подивитись на світ з іншої точки зору, дисоціативної, ніби зверху. Як це відбувається на рівні спілкування між нейронами, ми не знаємо.
Тобто можна сказати про те, що психоделіки, крім того, що впливають на наше сприйняття свого «я», ще й сприяють нейропластичності для того, щоб утворити нові зв'язки.
Так-так, це дуже нейропластична штука.
У контексті галюцинацій хотілося б поговорити з вами також і про негативні наслідки, чи вони взагалі можливі. Якщо так, то які? Мені наразі відомо хіба що про HPPD — візуальні патерни, які можуть виникати в стані, коли люди вже не під речовиною. Вони описують, ніби можуть бачити, наприклад, як дерева дихають, навіть коли не перебувають під дією речовини. Чи таке дійсно існує, і якщо так, чи воно зникає з часом?
Є, мабуть, сотні тисяч речовин, які впливають на діяльність нервової системи. Зрозуміло, що деякі психоделічні речовини будуть шкідливі. І тут треба підходити до кожної речовини окремо. Скажімо, є психотропні речовини, які стирають пам'ять, є багато-багато різних речей. Їх теж досліджують у медицині. Наприклад, галюциногени, які стирають пам'ять, зараз пробують використовувати для роботи з ПТСР.
Не можна сказати, які будуть наслідки щодо кожної речовини. Але якщо ми повернемося до потенційних медичних препаратів, як от псилоцибін та LSD, то відомо, що у них нема летальної дози і вони не викликають звикання. Зрозуміло, що якщо людина з'їсть, скажімо, 5000 доз без всякого контролю, вона може робити різні абсурдні речі, страшні.
Негативні моменти є майже в усього, коли людина користується тим, чим користуватися не вміє. Так що я б не рекомендував вживати такі речовини без медичного нагляду або принаймні без професіоналів.
А чи були випадки в асистованій терапії, коли в людей ставалися, наприклад, невдалі тріпи, і як з ними давали раду? Або що наслідки залишаться на все життя. Як медики, психотерапевти давали раду з невдалими тріпами?
Тріп не може сильно нашкодити здоров'ю. Невдалий тріп може принести невелике емоційне потрясіння, але цього будь-яким способом намагаються не допустити. Йдеться й про передсесійну підготовку: людину налаштовують на те, як треба поводитися. І навіть якщо невдалі тріпи трапляються, це не несе якоїсь загрози здоров'ю. Якщо зважити всі «за» і «проти» використання цих речовин для лікування таких хвороб, як депресія або ПТСР, то, звісно, невдалий тріп — це дуже маленький побічний ефект1.
Тобто невдалий тріп серйозної шкоди не несе, летальної дози також немає. А що найстрашніше може статись? Чи може людина, наприклад, збожеволіти?
Єдине, що може бути: якщо в людини є психічні розлади, тоді поведінка може сильно змінитися на агресивну чи небезпечну. Але якщо це робити в спеціальних закладах, то все нормально і нічого боятися не треба.
Credits: Катерина Большакова
Чи є якісь протипокази, через які такий метод може нашкодити? Може, людям із серцево-судинними захворюваннями чи епілептикам? Тобто чи є якісь групи людей, до кого ці методи навіть не застосовуються?
Людство зараз використовує псилоцибін і MDMA. Якщо певна речовина буде впливати на щось інше, то для цього й існує пошук нових мішеней і нових фармакологічних препаратів. Скажімо, якщо псилоцибін не підходить з якихось причин, які ми ще не знаємо, то будуть використовувати щось інше. Наприклад, у декого буває алергія на ібупрофен. Тоді ця людина натомість використовує панадол чи інші лікарські препарати. Те саме буде з цим.
Наразі ми на самому початку шляху використання цих речовин для лікування. Коли препарат починають використовувати широко, то відкриваються якісь побічні ефекти. Утім зараз люди, які отримали лікування, задоволені, і лікарі не бачать ніяких негативних змін. Поки що це лікування — велика перемога прогресу над мракобіссям. Те, що хтось використовує ці речовини задля отримання галюцинацій, це питання суспільства.
Коли ми говоримо про медичне застосування в наших реаліях, то мені спадають на думку люди, які потенційно матимуть травми голови, скажімо, і хотілося б знати, чи буде така практика для них безпечною. Чи є наразі дані про те, що якійсь категорії людей точно не можна? Чи наразі жодні групи людей не мають протипоказань?
Наскільки я пригадую, при шизофренії не використовують. Хоча я не бачив про це досліджень, тому думаю, що не використовують про всяк випадок. Що стосується травм голови, тут питання ще не вивчене, але воно перспективне, тому що ці речовини сприяють нейрогенезу і переналаштовуванню нервової мережі. І саме при травмах голови бувають патологічні утворення в мозку. Тобто, скажімо, якщо частина нейронів гине, то інша «перекидає свої відростки» кудись в інше місце. Як саме на це вплинуть психоделічні речовини, було б цікаво. Можливо, хтось вже це робить, але це поки що не мейнстримно. Це наразі об'єкт для досліджень. У науці можемо досліджувати що завгодно, але в медицині є правило: не нашкодити. Але перспектива використання психоделічних речовин для пацієнтів з травмами голови існує.
Готуючись до нашої розмови, я подивилася, що пишуть українські медіа стосовно психоделічних речовин. І мені здалося, що за останні два роки відбулася позитивна динаміка через, на жаль, повномасштабну війну. Ця тема актуалізувалася, і в медіа виходили матеріали, де люди, зокрема ветерани, ділилися досвідом такого лікування. Який настрій в українських науковців стосовно впровадження таких практик? На вашу думку, яка тут є перспектива для України і чи існує вона взагалі?
Усе починається з чогось малого. Щойно в Нідерландах, Швейцарії, Австралії чи Ізраїлі наберуть достатньо даних, що це допомагає, інші країни стануть лояльнішими. Або люди, наприклад, почнуть їхати з інших країн Європейського союзу до них на лікування. Ми йдемо за такою самою схемою, як легалізація канабісу, я гадаю. Думаю, наступного року подвоїться число країн, які використовуватимуть псилоцибін чи MDMA.
Україна не перебуває на вістрі світової науки. У нас є свої дослідження, непогана наука в деяких містах. Є певний скепсис серед науковців, що це не допомагає. Але немає думки, що це не можна чи не треба досліджувати. Але якщо будуть переконливі дані, то будь-яка нормальна людина погодиться з тим, що треба використовувати ці речовини для лікування. І тому наукова спільнота (як і було на початкових етапах боротьби з легалізацією канабісу), думаю, підтримає медичну легалізацію психоделіків, про які вже є достатньо документальної бази.
Прискорити таку легалізацію може позиція громадських організацій, людей. У нас є багато людей, у яких фармрезистентні депресія, ПТСР. І саме ці люди повинні бути першими в рядах, хто отримає ці ліки, і саме вони повинні ставити перед урядом чи перед відповідними організаціями питання, як їм отримати таке лікування в медичних установах.
Таким самим шляхом ішли в легалізації канабіноїдів. Велику роль у ній зіграли саме пацієнтські організації. Наприклад, «Жінки проти раку» збирають жінок, які страждають на хворобу, і вони активно виборюють свої права на лікування. А науковці завжди підтримають, тому що це справді перспективне і ефективне лікування.
