У 1970-х UNESCO й Організація економічного співробітництва та розвитку запропонували термін «неперервна освіта» («lifelong learning»). Вона передбачає продовження навчання впродовж життя — як в освітніх закладах, так і у спільнотах, на роботі чи вдома за ноутбуком. Впровадження цього терміну пов’язано зі змінами у світі, що нас оточує. Через постійний розвиток технологій та появу інновацій ми більше не можемо опанувати одну професію та триматися отриманих навичок все життя — ми маємо постійно вчитися. За даними опитування «Майбутнє професій»1 50% населення, що працює, потребуватиме перекваліфікації та додаткового навчання у наступні п’ять років через вплив пандемії та автоматизації роботи. Але як дорослим вчитися новому? Що для цього потрібно та чим відрізняється навчання дорослого від навчання дитини? Про це поговорили з нейробіологом, кандидатом наук, CEO Beehiveor Academy та співзасновником Anima.ua Сергієм Даниловим.
Ця стаття опублікована в партнерстві з онлайн-інститутом Projector, який створює новий студентський досвід у креативних та технічних індустріях завдяки власній освітній методології, активній спільноті та екосистемі стартапів.
Навчання — це базова функція нашого мозку. Навчання впродовж життя не тільки можливе, але й доволі природне для нас. Утім навчання буває різним, іноді — зовсім не схожим на штудіювання підручників чи складання іспитів. Наприклад, ми можемо вчитися тому, як ухвалювати рішення чи жити далі після смерті близької людини. І це може бути набагато важче, ніж вивчити іспанську мову.
Загалом навчання у дорослих, дітей та більшості тварин забезпечується чотирма незмінними функціями. Їх виклав у своїй книзі2 Станіслав Деан, один із найяскравіших нейробіологів сучасності. Це:
- Увага;
- Залучення;
- Зворотний зв’язок;
- Консолідація знань.
Увага
Керування увагою — це перший ключовий механізм навчання. Будь-який хороший вчитель знає, як важливо зачепити увагу студентів. Адже хоч би яким розумним він не був, його знання мало важать, якщо він не може втримати увагу аудиторії. Так само жоден студент не зможе засвоювати інформацію, якщо не навчиться фокусувати свою увагу.
Залучення
Навчання має бути цікавим. Якщо воно не цікаве, увага зникає. Залучення безпосередньо пов’язане з метою навчання. Коли ви розумієте свою мету, це підвищує ваше залучення у вивчення навіть складної теми. Якщо ж вас приводять на лекцію та кажуть вивчати умовний опір матеріалів, не пояснюючи, навіщо це треба, залучитися до процесу може бути важко.
Зворотний зв’язок
Ми навчаємося гірше, коли не маємо можливості продемонструвати свої навички та отримати на них зворотний зв’язок. Основна проблема навчання у дорослих — це те, що ми часто не маємо кому показати, що ми вивчили, та отримати оцінку.
Консолідація
Консолідація знань проходить уві сні. З цього випливає, що для якісного навчання нам потрібно добре спати. Інакше, хоч би скільки ми не вкладали собі в голову інформації, наші нейрони не зможуть її обробити.
Якщо навчання складається з однакових елементів як у дорослих, так і в дітей, то логічно поцікавитися, в чому ж різниця між цими двома навчаннями.
У чому різниця між дорослим і дитячим навчанням?
Підсвідомо може здаватися, що діти навчаються краще за втомлених, вічно зайнятих дорослих. Це і так, і не так. Діти краще схоплюють все, що їх оточує, та копіюють інших, але при цьому мають розсіяну увагу та слабше розуміння контексту.
На різницю у навчанні дітей і дорослих можна подивитися з погляду різних теорій. Наприклад, є теорія про мигдалини-залежне та гіпокамп-залежне навчання. Мигдалини-залежне навчання відбувається в ранньому дитинстві, коли діти намагаються зрозуміти, що небезпечно, а що — ні. Діти вибудовують свою картину світу, дивлячись на реакції дорослих. Ось це змія, дорослі її бояться, значить вона небезпечна. Ось це стілець, дорослі на нього сідають, значить він безпечний. Приблизно у п’ять років починається гіпокамп-залежне навчання. У цей період ми вивчаємо контекст, в якому перебуває змія, стілець, ми самі та інші. Ми починаємо створювати власну історію та розуміти історії інших людей. Ми вивчаємо не тільки реакції, але й думки та погляди інших, на основі яких формуємо своє ставлення до світу.
За час дорослішання наш мозок накопичує купу інформації, яку постійно обробляє, стискає та створює на її основі образи, концепти та патерни. Це такі собі «милиці», на які ми спираємося, коли треба зрозуміти складні нові дані. Такими «милицями» може бути як наше вміння читати, так і навичка роботи з гаджетами чи розуміння логіки або причинно-наслідкових зв’язків. Одне з завдань нашого розуму — зробити якомога більше «милиць», які будуть спрощувати для нас складні завдання та допомагатимуть автоматично орієнтуватися в різних контекстах.
Принцип дії «милиць» можна побачити на прикладі вивчення мови. Діти легко вчаться говорити, але роблять це так само, як навчаються боятися змій — копіюючи те, що є навколо. Вони чують звуки та закарбовують їх у пам’яті, складають мову по цеглинах. А що буде, якщо дати маленькій дитині вивчати мову програмування чи навіть правила граматики? Це вже зовсім інше навчання, для якого недостатньо копіювати навколишній світ. Тут потрібно довільно концентруватися на розумінні логіки, формул та алгоритмів, баченні патернів. На відміну від «дитячого» способу навчання, тут є проміжний етап концептуалізації. Для цього необхідні всі ці «милиці», які впорядкують навчальний матеріал. Для цього треба подорослішати.
Чому дорослим важко вчитися?
Вплив авторитету
Якщо діти й вміють щось робити добре, то це копіювати дорослих. Є дослідження, які показують, що ми краще запам'ятовуємо інформацію від того, хто старший, більш досвідчений, більш статусний. Для дитини майже будь-який дорослий є більш досвідченим, тому діти природно копіюють поведінку дорослих. Це триває і в студентстві. Можливо, саме тому серед викладачів у деяких європейських університетах раніше була культурна традиція приходити до аудиторії в сивих перуках. Вони хотіли виглядати старшими і більш досвідченими, щоб студенти уважніше їх слухали.
У дорослих людей, які вже мають попередній досвід, можуть виникати проблеми з визнанням авторитетів і статусів. У книзі «Секрети культурної еволюції» описується, як мандрівники чи загарбники потрапляли на далеку північ і гинули, бо не хотіли вчитися у місцевих способах виживання у складних умовах. Вони вважали місцевих дикунами й зневажали їхню культуру, тож не перейняли життєво необхідний досвід. У сучасному світі неможливість відкинути власний статус, може, і не загрожує життю, але сповільнює навчання.
Ухвалення рішень
Навчання майже завжди пов’язане з ухваленням рішень. Коли ми розв’язуємо математичні задачки в школі, то знаємо, що в кінці на нас чекає визначена відповідь. Якщо додати 3 до 5, то буде 8. У дорослому житті ми майже ніколи не знаємо, яку відповідь отримаємо, ухваливши те чи те рішення. Чи знайдемо ми нову роботу, якщо підемо вчитися на курси програмування? Чи вдалий це час, щоб підписатися на річну освітню програму? Ми не знаємо.
У ситуаціях невизначеності наш мозок шукає патерни, на які він міг би покластися. І ці патерни часто бувають дуже випадковими. Якби ви були стародавнім мисливцем і тричі сходили на успішне полювання на схід, ви могли б повірити, що на сході лежать родючі землі й варто постійно туди ходити. При цьому успіх вашого полювання міг бути суто випадковим, і на заході б паслося ще більше здобичі. Зокрема через це в багатьох культурах є практики рандомізації вибору через магічні ритуали чи підкидання монетки. Стародавній мисливець міг би провести ритуал біля вогнища, щоб зрозуміти, в який бік йти та прийняти рішення в умовах тотальної невизначеності. Сучасна людина могла б побачити рекламу курсів і сприйняти її за знак, що треба йти вчитися. Покладання на патерни може як допомагати, так і заважати, адже іноді ми втрачаємо нові можливості через те, що звикли мислити у певних рамках і ніколи не ходимо «на захід».
Часова перспектива
Наші цілі та здатність навчатися залежать від сприйняття себе у часі. З віком це сприйняття змінюється. Як би сумно це не було, але що старшими ми стаємо, то чіткіше усвідомлюємо, що часу нам лишається дедалі менше. То чи варто витрачати зусилля на опанування нової навички, для використання якої залишиться так мало часу? Чи варто в дорослому віці йти вчитися на нейрохірурга та розпочинати нову кар’єру, наближаючись до пенсії? Більшість відповість, що не варто, але в кожного правила є винятки. Наша відкритість новому досвіду сильно впливає на здатність навчатися. Навіть якщо ми розуміємо, що пройшли вже чимало по часовій шкалі, ми можемо підтримувати у собі цікавість до нового досвіду. Крім того, існує також поняття трансцендентальної перспективи. Якщо ми віримо у життя після смерті чи в те, що наші старання принесуть користь наступним поколінням, то можемо продовжувати вчитися та працювати навіть у старості. Наприклад, Леонард Ейлер, математик і фізик, опублікував 866 наукових праць, половину з яких — після 60 років.
Фізіологія
Звісно, іноді складність навчатися у дорослому віці продиктована фізіологією. Роки лишають слід не тільки на нашій шкірі, але й на нашому мозку. Нейронні зв’язки руйнуються; робота серцево-судинної системи погіршується й мозок недоотримує необхідної йому крові. Дослідження3 Захри Раїсі-Естабраг і команди, опубліковане в European Medical Journal, демонструє зв’язок між когнітивними функціями людей у віці 60+ та об’ємом лівого шлуночка серця та еластичністю аорти. Що краще працює серце, то краще зберігаються когнітивні функції з віком. Метаболічний синдром і діабет також можуть погіршувати здатність до навчання, адже мозок недоотримує глюкози, без якої гальмуються енергозатратні процеси. Навчання, зокрема увага, потребує багато енергії — на 70% більше, ніж прості сенсорні функції. Щоб добре вчитися, варто піклуватися про себе, раціонально харчуватися й добре спати.
Як дорослим вчитися новому?
Мотивація
Якщо ви маєте уявний образ майбутнього, що вас надихає, то навчатися буде, безумовно, легше. Наявність чіткої мети попереду допомагає фокусувати увагу та збільшує залучення до процесу, а це — два з чотирьох компонентів навчання, про які йшлося раніше. Мотивація може бути будь-якою — як егоїстичною, так і альтруїстичною. Наприклад, вважається, що людям легше дається складне навчання, коли вони розуміють, як їхня подальша праця може вплинути на суспільство та майбутні покоління.
Це такий собі вид винагороди, про яку говорить Міра Миронова, кураторка курсу Building Customer Support в Projector Institute: «Мотивація зʼявляється з усвідомлення потреби, коли студент/ка розуміє, заради чого він докладає зусилля. Завдання куратора — допомогти побачити ці двері у світ нових можливостей, що відчиняються після опанування нових знань».
«Дорослим важко зберігати мотивацію у завданнях, відірваних від реального життя. Тому навчання буде легшим, якщо студенти працюватимуть над реальними проєктами, які пов’язані з їхньою роботою або кар’єрними цілями. Вони знатимуть, що це знадобиться їм у майбутньому, і це підвищить їхню мотивацію», — додає Віо Карпенко, дизайнерка освітнього досвіду в Projector та продуктова менеджерка Mentorship Platform.
Але з мотивацією також потрібен баланс. Адже надлишок мотивації може заважати. Коли ви не можете всидіти на місці через амбітні цілі, це знижує вашу здатність концентруватися. Тож потрібно бути вмотивованими, але не занадто.
Не безперервний процес
Попри те, що зараз ми говоримо про неперервне навчання як концепцію, сам процес засвоєння нової інформації не є неперервним. Він радше є східчастим. Довгі періоди «плато» раптом змінюються стрибком на якісно новий рівень знань.
Наприклад, ви вчите іноземну мову пів року і вам здається, що ви нікуди не рухаєтеся. А потім — раз — і ви починаєте говорити повними реченнями. У той час, коли вам здається, що нічого не відбувається, мозок у дефолтному режимі намагається обробити нову інформацію та стиснути її в образи, патерни та «милиці». Коли йому це вдасться, ви і зробите ось цей наче несподіваний стрибок у навчанні.
Mind wandering
Як не дивно, процес засвоєння інформації відбувається не тоді, коли ми уважно дивимося в екран, а тоді, коли, здавалося б, марнуємо час. Пригадайте, як ви читаєте книгу. Прочитаєте пару сторінок і відволікаєтесь на щось інше. Дослідження показують, що в середньому ми сконцентровано читаємо лише 17% часу. Весь інший час мозок десь блукає. Це відбувається тому, що мозку потрібно відволіктися, помріяти, щоб засвоїти інформацію. Що сильніше ви втомлюєтесь, то довшими стають періоди mind wandering. Коли сприйняття інформації геть знизиться, вам треба буде лягти спати, щоб мозок консолідував все вивчене за день. Це абсолютно нормальний процес. Без «блукання» розуму не буде і навчання.
Турбота про себе
Часто ми починаємо сварити себе за те, що не можемо довго зберігати фокус уваги. Знаючи про mind wandering, варто ставитися до себе лагідніше та не вимагати від свого мозку постійної 100% уваги. Не сваріть себе, якщо відволіклися від книжки на мрії, а, навпаки, похваліть за те, що ваш мозок намагається інтегрувати отриману інформацію.
Згодом, коли мозок консолідує інформацію в образи, патерни й інші «милиці», час на mind wandering буде зменшуватися. Наприклад, коли студенти-першокурсники вперше відкривають підручник з фізіології з купою термінів, вони можуть впасти у відчай, бо здається, що це неможливо запам’ятати. А вже на п’ятому курсі вони зможуть читати такі підручники «по діагоналі» та розуміти, про що йдеться. Адже їхній мозок побудує каркас із концепцій та патернів, на який треба буде лише додавати нові деталі. Тож якщо ви спочатку нічого не розумієте та весь час відволікаєтесь, не хвилюйтесь — це нормально.
(Не) впевненість у собі
Можна сказати, що в контексті навчання, хвилювання та невпевненість у собі бувають дієвим рушієм знань. Впевнена у своїх знаннях людина може опинитися у становищі давніх загарбників, чий статус не дозволив їм навчитися у «дурних аборигенів» і врешті призвів до загибелі. Коли ми сумніваємось у тому, чи правильно щось зрозуміли, чи дійсно все так, як нам здається, це спонукає нас вчитися, шукати підтвердження своїй думці, намацувати той твердий ґрунт, на який можна спертися. Щойно ми впевнимося у тому, що вже все вміємо і знаємо, ми зупинимось у розвитку.
Постійний розвиток
Щоб досягти у чомусь майстерності, ви маєте постійно пам’ятати про розвиток. Візьмемо, до прикладу, водія автівки та пілота Формули-1. Водій автівки витрачає певну кількість годин на те, щоб опанувати навичку водіння. І після того, як ця навичка стабілізувалась, якість його водіння суттєво не змінюється. Він може кермувати впевненіше, але не стане пілотом Формули-1. Що ж робить професіонал? Він постійно приділяє увагу розвитку. Він дивиться на запис своєї попередньої гонки, аналізує, що він зробив правильно і неправильно, намагається на наступній гонці накреслити кращу траєкторію повороту і внаслідок цього скинути пару мілісекунд. Дорослі люди, які вже мають професію і досвід, ризикують застрягнути на певному рівні. Щоб досягти майстерності та не втратити релевантності знань у світі, що швидко змінюється, треба змінюватися і рухатися разом із ним.
