Ваші очі від чхання не вилізуть з орбіт, серце не зупиниться, і душа також не втече. Та процес від цього не стає менш цікавим.
Наукова назва цього рефлексу – стернутація. Він включає в себе роботу багатьох м’язів та нервів, про які ми навіть не замислюємось, адже процес займає всього кілька секунд.
Чхання – це справжня буря, спричинена маленькою піщинкою. Турбулентні хмари вологих часточок вилітають із носа і поширюються на кілька метрів навкруги (тому важливо прикривати обличчя рукою, адже бактерії, які присутні у чханні хворої людини, є одними з найрезультативніших способів поширення інфекції).
Найпоширенішими тригерами чхання є патогени (віруси застуди й грипу), алергени (наприклад, пилок або лупа), хімічні та фізичні подразники (парфуми та пил). У деяких випадках, як і у випадку алергенів і вірусів, тригером стає не сама речовина, а запальна реакція носа на неї.
Наприклад, набряк носової мембрани є наслідком запалення слизової оболонки носа, яке потенційно викликає чхання, а у разі алергії тригером стає гістамін, який ваша імунна система виробляє у відповідь на алерген.
Зазвичай процес чхання запускається, коли подразник досягає слизової оболонки носа. Після того, як рецептори в носовій оболонці відчули доторк, імпульс проходить через трійчастий нерв – це найтовстіший черепний нерв, який відповідає також за смикання ока, відчуття обличчя, рухання щелепою та жування. Цим шляхом імпульс досягає медули(довгастого мозку), нижньої частини головного мозку, яка контролює вегетативні, несвідомі функції нашого організму і яка запускає рефлекс чхання.
Сигнал отриманий і запущений в дію – ваша діафрагма стискається і опускається, легені наповнюються повітрям, м’язи горла розслабляються, язик підноситься до піднебіння, відкривається рот, очі закриваються, і ви чхаєте. Всі ці маніпуляції потрібні для створення в тілі тиску, який надає прискорення струменю повітря.
Сила пчиху настільки потужна, що вона не тільки прочищає носові пазухи, але й спричиняє посилене коливання війок впродовж кількох хвилин. Війки – це органели з рухливою волоскоподібною структурою, у людини вони знаходяться на поверхні епітелію дихальних шляхів. Цей процес, як мітла, «вимітає все сміття з хати» і фактично «перезапускає» середовище носової порожнини до стану, який був до подразнення.
Потужність повітряного струменя може різнитися залежно від комплекції людини і будови її носової порожнини, і може сягати 4,5 м за секунду, згідно з дослідженням Джуліан Чанг. Для природи це був би слабкий порив вітру, від якого хитаються дрібні гілки і майорять прапори, але у масштабах людського тіла це майже буря.
Але також цей рефлекс може спрацьовувати на не пов’язані з носом подразники, такі як сонце. Причини появи цього феномену не мають точної доказової бази, та існують дані про перехідність цієї особливості з покоління у покоління. Споглядання яскравого сонця без окулярів, нанесення туші, вищипування брів, і навіть просто доторк до очного яблука можуть активувати офтальмологічну гілку трійчастого нерва, яка зазвичай реагує звуженням зіниць і стисканням повік, але також може викликати чхання залежно від того, як ваше тіло інтерпретує повідомлення.
Згідно з іншою теорією, причиною виступає центральна нервова система, а саме перехрещення нервових волокон на шляху до центру, який відповідає за чхання, та сусідніх нервових центрів.
Якщо така версія є правдивою, це відповіло б також на питання, чому деякі люди чхають, коли їхній шлунок розтягується, або коли вони відчувають сексуальне збудження.
Деякі люди також чхають певну кількість разів підряд. Науковці думають, що це пов’язане з індивідуальними особливостями, коли тиск не є достатнім для результативного виведення всіх подразників з носа. У таких випадках люди можуть чхати три, чотири, і більше разів. Для припинення рефлексу, якщо частота чхання стає абсурдною, лікарі радять стиснути кінчик носа, аби вивести подразник механічним шляхом, чи потерти ніс, аби перемкнути увагу.
