Як працює авторське право в Україні, що можна запозичувати, як правильно використовувати чужі твори й захищати свої? Про це поговорили Кирило Бескоровайний, співзасновник «Куншту», та Іларіон Томаров, адвокат, керівник практики інтелектуальної власності юридичної фірми «Василь Кісіль і Партнери».
Це скорочена версія ютуб-стріму рубрики «Ти диви». Повну розмову можна переглянути на ютуб-каналі Куншт. Цей текст не є юридичною консультацією.
Що таке авторське право? Яка різниця між майновими і немайновими авторськими правами?
Авторському праву не так багато років. Його, на відміну від права власності, придумали не римські юристи. Винахідниками авторського права називають себе французи. Охороні творів (зокрема книжок — від неліцензованого друку, а п'єс — від неліцензованих вистав у театрах) трішки більше ніж 200 років.
У Франції письменник Віктор Гюго чутливо ставився до фігури автора. Він вважав, що між автором і твором є невидимий зв'язок, який назвали моральними правами (moral rights). Тепер ці права називаються особисті немайнові. Тобто права, які пов'язують особу автора з чимось нематеріальним. Також є майнові авторські права. У європейській правовій традиції авторські права поділяють на ці два види.
Особисті немайнові права належать автору. Це право вважатися автором твору, право вказувати своє ім'я та право на недоторканність твору. Вони не відчужуються, а після смерті автора їх можуть захищати спадкоємці. Майнові авторські права — це те, що приносить гроші. Їх можна відчужувати або ліцензувати, тобто надавати іншим особам за гроші або безкоштовно.
Паралельно існувала система копірайту — «право на копію». Хто його має, контролює монетизацію, заробіток від творів (раніше дозвіл на друк був основним способом). Тому англо-американська правова традиція визнавала майнові права. Вони навіть дуже довгий час не визнавали особисті немайнові права, бо не співвідносили з правовою системою. Але через тиск багатьох держав і привабливість приєднання до Бернської конвенції, США та інші держави теж визнали особисті немайнові авторські права.
Тож авторське право — це основна складова майнових прав і особистих немайнових прав автора, що стосуються його імені й цілісності твору.
Візьмімо, як приклад, літературний твір. Авторське право охороняє твори незалежно від жанру, художньої цінності, завершеності, опублікованості. Це означає право вважатися автором твору, вказувати ім'я, псевдонім чи анонімно і право на цілісність твору (тобто перешкоджати його спотворенню, яке порушує гідність і ділову репутацію автора).
Майнові права — це право робити копії творів і продавати їх, право на театральну постановку п'єси, екранізацію книги тощо. Це право на надання доступу до відео або музики в інтернеті.
Які документи регулюють дотримання авторських прав в Україні?
Головний документ — це Закон України «Про авторське право і суміжні права». Він у нас новий, 2023 року. Але перший закон в незалежній Україні був 1993 року. Є ще Цивільний кодекс України: у ньому також наявні розділи про інтелектуальну власність і авторські права. Це два головних документи, які ми використовуємо. Окрім них, існують дотичні закони й нормативні акти.
Тепер — про найнудніше, але дуже важливе — Бернську конвенцію. Без неї український автор, який написав книжку, отримував би охорону авторським правом лише на території України. Якби він захотів скористатись авторськими правами, наприклад, на території Польщі або США, він мав би виконати вимоги законодавства тієї країни, де хоче отримати охорону.
Але у світі з Бернською конвенцією все просто. Ви написали книжку — і завдяки Бернській конвенції автоматично і безкоштовно отримуєте її охорону в 190 країнах — таку, яку б отримав громадянин кожної з цих країн. Тобто маєте рівні права з громадянами інших країн в охороні свого авторського права без жодних формальностей.
Бернська конвенція підписана в 1886 році. Які для вас як для юриста найбільші проблеми з тим, що цей документ доволі давній?
Востаннє Бернську конвенцію переглядали в 1979 році, в епоху до інтернету. Вона катастрофічно застаріла стосовно сучасних видів творів, їх розповсюдження. Але добре, що вона є, тому що вона допомагає в багатьох ситуаціях доповнювати національне законодавство. Наш закон 2023 року містить поняття гіперпосилань, фреймінгу тощо, які відповідають на виклики авторського права в інтернеті.
Але, звичайно, хотілося б, щоб Бернську конвенцію оновили. Бо є проблема в захисті авторських прав, зокрема в інтернеті, яку кожна держава вирішує окремо. Проте інтернет — не в одній країні. Як наслідок, порушення відбулось у всіх країнах відразу, бо сайт порушника доступний скрізь, а захищати його треба в кожній країні окремо, згідно з місцевим законодавством.
Що не захищається авторським правом?
Авторське право охороняє лише форму твору і не поширюється на ідеї, принципи, системи, методи, концепції, які виражені й проілюстровані у творі. Формою літературного твору є текст. Отже, авторське право в літературному творі охороняє текст, але не ідеї. Дві людини можуть написати твір про пригоди Тараса Шевченка в космосі. Але охоронятись буде не однакова ідея, а текст, який, найімовірніше, буде різний.
Розгляньмо це на прикладі книжок про Гаррі Поттера. Можна не повторити їхній текст, але повторити весь сюжет, персонажів, іншими словами розповісти цю саму історію. І тут інтуїтивно ви скажете, що так не повинно бути, авторське право має якось реагувати на це. Справді, в такому разі воно розширює поняття форми не тільки на текст, а й на внутрішні елементи форми, такі як оригінальний персонаж і оригінальний сюжет. Якщо ми доведемо запозичення оригінального сюжету або оригінальних персонажів, тоді можемо говорити про порушення.
Наприклад, чи була публікація серії книжок про Таню Гроттер порушенням авторських прав?
Щодо цього питання були судові спори. Автор цієї серії — із сусідньої до нас країни-агресора. Суди були і там, і в одній з європейських країн. Якщо не помиляюся, результати були різні. Десь рішення ухвалили на користь автора похідних творів, а в іншій країні — ні.
Тут ми переходимо на тему похідних творів і пародій. Тому що створення похідного твору вимагає дозволу автора, а створення пародії в країнах, де це легалізовано, (зокрема в Україні) його не потребує. Тож універсальної відповіді на це питання немає. Якщо довести, що твір є пародією на «Гаррі Поттера», тоді дозволу не треба й це не порушення авторських прав. Але якщо це не пародія, а похідний твір (тобто твір, що є переробкою первинного твору без дозволу), це буде порушенням.
Варто зазначити, що переклад — це переробка твору, яка потребує дозволу правовласника. Бо він буде містити в собі всю його внутрішню структуру, хоча текст формально буде зовсім інший.
Наскільки мені відомо, факти також не охороняються авторським правом. Тоді чи буде порушенням новина, взята одним новинним сайтом з іншого, або копіювання Вікіпедії?
Почнімо з того, чи авторське право охороняє факти. Ця фраза скоріше відома через американську судову практику, де на цю тему є багато якісних судових рішень, у яких вказано, що факти не охороняються авторським правом, а от оригінальні сценарії, створені на основі цих фактів, охороняються.
Якими є критерії оригінальності? Не будь-який твір є об'єктом авторського права, а лише оригінальним. Це важливий критерій, до якого ми ще повернемося.
Проте як в Україні? В законі «Про авторське право і суміжні права» вказано, що авторське право не охороняє повідомлення про новини або інші факти, що мають характер звичайної прес-інформації. Чи означає це, що будь-який факт не охороняється? Чи тільки якийсь особливий вид фактів? На жаль, в мене немає легкої відповіді, як дала американська судова практика. Але я б тлумачив це доволі широко, оскільки в однієї людини не може бути монополії на факти — це не її творчість. Натомість може бути — на вигадану історію на основі цих фактів.
Стосовно Вікіпедії все дуже просто. Якщо ви зайдете на українську сторінку Вікіпедії, uk.wikipedia.org, то на ній ліворуч є різні розділи, один із яких — «Довідка». Там можна подивитися умови використання статей з Вікіпедії. Там вказано, що це ліцензія Creative Commons Attribution Share Alike. Вона означає, що будь-хто може без дозволу, без виплати винагороди використовувати статті Вікіпедії повністю, частково, переробляючи їх як завгодно з двома умовами.
Перша умова — матеріал, який буде створено з використанням статей із Вікіпедії, має розповсюджуватись на таких самих умовах, як статті з Вікіпедії. Тобто Creative Commons Attribution Share Alike: жодного платного доступу, жодної заборони на подальші використання і переробку. Друга умова — вказати посилання на статтю з Вікіпедії.
У Вікіпедії також є розділ «Цитування» — про те, як оформлювати цитати. Це дуже важливо, тому що в Вікіпедії немає особи автора: наприклад, Кирила чи Іларіона. Будь-хто може, користуючись цими правилами, використовувати інформацію з Вікіпедії.
Чи правильно я розумію, що згідно з цією ліцензією треба посилатися саме на статтю у Вікіпедії? Якщо посилатися на джерела, на основі яких була написана стаття, але Вікіпедію не згадати — це порушення?
Звичайно. Це порушення умов ліцензії, яку надає Вікіпедія. І Вікіпедія може звинуватити особу в недотриманні умов ліцензії.
Якщо ви взяли факти з Вікіпедії й із них написали свій текст, то не треба посилатися на Вікіпедію. А якщо ви взяли текст із Вікіпедії, то потрібно посилатися на неї.
Авторське право — як право власності. Уявіть, що ви йдете вулицею й бачите дуже красиву машину, яку хочете собі купити. На панелі лежать ключі, двері відчинені. Ви розумієте, що це не ваша машина, у вас немає дозволу від власника нею користуватися, але ви можете в неї сісти й поїхати. Проте ви цього не зробите, якщо ви законослухняний громадянин. Так само і з авторським правом.
Якщо ви не створили твір й не отримали дозвіл у власника, то не можете його використовувати. Точніше - можете тільки в межах, передбачених законом, наприклад, це цитати або пародія.
Хочу похвалити наш закон про авторське право 2023 року, адже там з'явився новий вид ліцензій — публічні ліцензії. Вікіпедія оперує публічною ліцензією, згідно з якою не Іларіон дає дозвіл Кирилу, а Іларіон дає дозвіл будь-кому використовувати цей твір вказаним способом. Це дуже зручно: ви можете захиститися в суді, пославшись на те, що використовували чужий твір на підставі цієї публічної ліцензії, навіть якщо у вас немає традиційного ліцензійного договору.
Якщо автор сам написав статтю на Вікіпедії, а потім використовує її деінде — чи є це порушенням ліцензії Вікіпедії?
Коли людина розміщує публікацію власного авторства, вона дає ліцензію Вікіпедії як майданчику й через правила Вікіпедії - публічну ліцензію всім користувачам. Але автор залишає за собою всі інші права на цей текст або фотографію. Тому цей автор може сам як завгодно використовувати твір. Йому не треба посилатися на Вікіпедію, тому що це його твір. Він не відчужив майнові права Вікіпедії. Автор може надавати комусь іншому ліцензії за плату, безкоштовно, відчужувати права. Але його ліцензія в Вікіпедії, очевидно, буде діяти.
У твору є автор, але є й майданчик, де це публікується: наприклад, видавництво чи сайт. Якщо відбулося порушення авторського права, хто відповідальний?
Якщо ви можете відразу ідентифікувати особу, яка здійснила публікацію незаконно, то ця особа є порушником. Якщо ж ні, то наступний порушник — це власник сайту.
Одна ситуація — коли вебсайт контролює наповнення: модерує і розміщує контент. Інша ситуація — коли це вебсторінка. Наприклад, соцмережі — класичний приклад, коли вебсайт не контролює те, що публікують користувачі, бо вони створюють свою вебсторінку й розміщують там, що хочуть. Тоді перший відповідальний — це власник вебсторінки, а якщо він не реагує на вимогу прибрати порушення, тоді її треба адресувати власнику вебсайту. Судова практика і законодавство за останні 10 років масивного порушення авторських прав еволюціонувало до того, щоб розділяти це.
З'явилося поняття safe harbor — якщо є посередник. Наприклад, YouTube (майданчик, який дозволяє розміщувати будь-який аудіовізуальний контент), щойно отримує обґрунтовану претензію про порушення авторського права, блокує відео і пропонує сторонам вирішити конфлікт між собою. Він не бере на себе функцію суду. Так само це поширюється на всі інші інтернет майданчики, де відбувається порушення прав інтелектуальної власності.
Що можна назвати похідним твором, а що таким твором не є?
Похідний твір — це твір, який є переробкою первинного, оригінального твору, але в якому запозичена істотна частина оригінального твору, але й значна частина привнесена. Разом з тим, похідними творами є переклад, тому що вважається, що перекладач вносить свою творчість у переклад. Аранжування музичного твору також є видом похідного твору, оскільки автор переробляє творчо чужий твір, який все одно залишається впізнаваним. Пародія — це також похідний твір, який є переробкою чужого твору, але оригінальний твір впізнаваний.
Скільки з оригінального твору можна запозичувати у похідному? Скажімо, який обсяг цитати є дозволеним?
Це дві великі різниці. Цитата — це прямо дозволений в законі спосіб використання твору без дозволу автора і без виплати винагороди, невеликий уривок з чужого твору, який використаний з інформаційною, полемічною, критичною метою, щоб пояснити думку автора того твору, де використовується цитата. Щодо обсягу цитати вимог немає.
Українська судова практика дозволяє, наприклад, щодо аудіовізуальних творів використовувати фрагмент від 3 до 25 секунд як цитату. Щодо текстів у мене немає універсальної відповіді.
Моя порада: використовуйте рівно стільки, скільки треба. Не треба використовувати занадто багато. Якщо ви посилаєтесь на думку, і вона виражена в одному абзаці, не варто цитувати шість. Перекажіть їх своїми словами.
Щодо похідного твору, то все також залежить від виду твору й конкретної ситуації запозичення. Можна використати одного персонажа, і це буде порушенням, тому що він буде впізнаваним і запозичення буде істотним. А можна взяти декілька дрібних фрагментів, і це не буде порушенням, оскільки запозичення не буде істотним.
Що можна вважати цитатою? Обов'язкова наявність лапок і зазначення автора?
У законі немає вимоги про лапки. Вимога — вказувати автора і джерело запозичення. Тобто ви можете не маркувати його лапками. Друга вимога — це невеликий фрагмент, який використаний з полемічною, інформаційною, критичною метою. Це також те, що буде перевірятися судом у випадку спору.
З текстом ще більш-менш зрозуміло щодо невеликого фрагмента. Але як можна цитувати фотографію невеликим фрагментом? Як правило, потрібно використати її повністю. На жаль, в Україні немає судової практики, яка дала б схвальну відповідь на те, що фотографію можна використовувати всю, і це буде цитатою, якщо виконані інші вимоги. Але мені здається, що це правильний підхід.
Колаж — це новий твір. Але чи потрібно в фотоколажі просити дозволу правовласників ілюстрацій, фотографій? І чи є подібна вимога до тексту, коли він скомпільований з багатьох абзаців з різних джерел?
Тут ви мені дали нагоду поговорити про оригінальність. Якщо фрагмент, який ви використаєте, є оригінальним, то треба застосовувати норму про цитату (має бути мета використання цього короткому фрагменту — інакше треба брати дозвіл). Якщо цей фрагмент неоригінальний, тобто він або дуже поширений, або настільки простий, що немає чого охороняти, то тоді ви можете його фрагмент використовувати без посилання на джерело запозичення.
Уявімо, що ви взяли по три слова з різних текстів. Яка імовірність, що ці три слова в кожному з чужих текстів настільки оригінальні, що вони впізнавані та є істотним запозиченням? Дуже низька.
Якщо це слоган, наприклад, Nike.
Так, якщо це слоган, але він теж не обов'язково буде оригінальним з точки зору авторського права. До 2023 року в нас у законі не було визначення оригінальності. І тільки судова практика по-різному застосовувала до різних видів творів цей критерій. В поточному законі з'явилося визначення оригінальності. Це ознака, що характеризує твір як результат власної інтелектуальної творчої діяльності автора, відображає творчі рішення, ухвалені автором під час створення твору. На мій погляд, воно нічим нікого не рятує. Адже все одно треба в кожному конкретному творі чи в кожному порушенні прав думати над тим, чи це оригінальний фрагмент.
Я б хотів поговорити про освітню мету. Як визначити, що твір використовується з освітньою метою? Наскільки великі фрагменти твору можна використовувати з освітньою метою?
Можна відтворювати опубліковані в електронній формі статті або інші невеликі за обсягом твори повністю. А також уривки з письмових творів, творів образотворчого мистецтва, фотографічних, аудіовізуальних творів як ілюстрації у виданнях і інших творах для реалізації освітнього процесу.
Але є дві умови: (1) обсяг такого використання відповідає визначеній меті і (2)і використання здійснюється суб'єктами освітньої або наукової діяльності в місцях, де ці суб'єкти здійснюють діяльність. Тобто не будь-хто може так робити, а лише суб'єкт освітньої або наукової діяльності. Він визначається іншими законами — «Про освіту» і «Про науку і науково-технічну діяльність». Деякі твори можна використовувати повністю, більшість — уривками як ілюстрації.
Чи є зміни згідно з новим законом щодо fair use? Як це працює в Україні? За кордоном є безліч різних ліцензій, як от Creative Commons. Як із цим в Україні?
Fair use і ліцензія — різні речі. Ліцензія — це коли хтось дає вам дозвіл, і вам не потрібен fair use. А якщо у вас немає дозволу, то завдяки fair use ви можете виправдати своє використання, не отримуючи дозвіл автора і не сплачуючи винагороду.
Fair use — це випадки вільного використання. Наприклад, у США є чотири критерії fair use і немає вичерпного переліку випадків. Тому кожну ситуацію суд буде оцінювати згідно з чотирма критеріями. Якщо ваша ситуація відповідає всім чотирьом критеріям, це fair use. Якщо принаймні одному не відповідає, це не fair use.
У нас, навпаки, У нас в законі перелік цих випадків вичерпний. Треба аналізувати, чи конкретний спосіб використання підпадає під один із критеріїв. Випадків вільного використання у нас доволі багато, і про деякі ми поговорили: цитати, використання з освітньою метою, пародії.
Як діяти, якщо відбулося порушення авторських прав?
Мені здається, що найпростіший шлях — це написати претензію, тобто вимогу про усунення порушення авторського права тій особі, яка здійснила це порушення, якщо можна її ідентифікувати. Якщо це сайт, то написати імейл, повідомити особам, що у вас є авторське право на цей твір, ви не давали дозволу на використання й потрібно негайно видалити. Інакше — суд і стягнення компенсації. Що це дає?
Як показує моя практика, приблизно у 50% випадків люди видаляють. Вони можуть вам не відповідати, бо не хочуть визнавати себе порушниками, але видалять — мінімальна мета досягнута мінімальними ресурсами. Якщо порушення триває, то можна йти в суд, написати хостинг-провайдеру, реєстратору доменного імені з вимогою припинити це порушення. У законі про авторське право є цей механізм досудового усунення порушення в інтернеті, на який хостинг-провайдер, реєстратор мають реагувати і блокувати цей контент.
А як буде з іноземними сайтами? На них не поширюється українське законодавство. Але, наприклад, є американське законодавство, яке поширюється на Google. Якщо ви попросите Google заблокувати посилання на сайт, який порушує авторське право, і він це зробить, то це теж буде вплив на порушника.
До того ж коли ви підете з позовом до суду, вам треба знати відповідача, порушника. І коли ви покажете в судді, що повідомили цю особу про порушення, надіслали вимогу, а вона не відреагувала, це буде доказом умисного порушення. Людина вже не зможе сказати, що не знала.
Якщо ми говоримо про офлайн-порушення, тобто, наприклад, книжку, можливо, буде легше так само встановити порушника, комунікувати й вимагати усунення порушення: вилучити наклад книжки, якщо він контрафактний, або видалити порушення, прибрати її з полиць магазинів. Якщо порушення добровільно не усувають — тоді збирати докази і йти в суд. У першому випадку також треба зібрати докази і встановити особу, йти з позовом до суду з вимогою стягнути збитки. Рахувати їх інколи дуже непросто. Але це доволі часто працює, і ми це робимо.
Ви сказали, що є умисне порушення. А що таке неумисне порушення? Адже на загал популярна фраза про те, що незнання закону не звільняє від відповідальності.
Дійсно може бути неумисне порушення. Але повернемося до прикладу з машиною: авто не ваше, ніхто вам не дозволив на ньому їздити. Чи можете ви потім сказати, що неумисно на ній поїхали? Навряд чи. Так само і з авторським правом. Якщо не ви створили цей твір, якщо автор не дав вам дозвіл, то як ви поясните, чому ви взяли чужий твір без дозволу? Якщо ви скажете, як думали, ніби твір не охороняється авторським правом абощо, і суддя повірить, що це порушення відбулось неумисно, то зменшить розмір компенсацій. Але це не може повністю звільнити від відповідальності.
Єдина ситуація, яка вас звільніть від відповідальності за неумисне порушення — коли ви зробили все, щоб дотриматись авторських прав. Наприклад, уявімо, що ви покладалися на публічну ліцензію, яка викладена на сайті, де є цей твір. І використали його, посилаючись на цю публічну ліцензію. Потім від абсолютно сторонньої особи отримали інформацію про порушення авторського права й позов. Тоді в суді ви показуєте, що є сайт, на якому викладений цей твір з публічною ліцензією, і ви покладалися на ці умови як на дійсні. Або так само — коли ви купили ліцензію, а виявилось, що особа, яка її продала, вас обманула й не мала прав на цю ліцензію. Це може вас звільнити від відповідальності за порушення майнових прав. Але буде враховуватись, чи ви відреагували на первинну претензію: чи видалили порушення, чи прокомунікували з автором.
Щоб підсумувати: які є найкращі практики, щоб не порушувати авторське право? Як не потрапити в халепу, випадково порушивши чиїсь авторські права?
Дуже просте правило. Якщо цей твір не ваш, пошукайте, хто автор, і запитайте в нього дозвіл. Якщо ви хочете використати його як цитату, почитайте визначення в законі й використайте з посиланням на автора і джерело запозичення.
Намагайтеся дотримуватися цих базових вимог, тобто питати дозвіл або дотримуватись вимог для вільного використання без дозволу.
А найлегший спосіб захистити свої авторські права — це ставити копірайт.
Так, це безкоштовний спосіб потім довести, що цей твір належить вам, — латинська буква с в кружечку ©, і поруч — ваше ім'я або псевдонім і рік першої публікації.
Якщо ви публікуєте щось в інстаграмі, в описі напишіть цей copyright notice, розмістіть його в ютубі чи в фейсбуці. Наш закон говорить: в кого позначений copyright notice, тому і належить авторське право на твір. Вам нічого додатково не треба буде доводити.
