Хороші новини з передової змушують наші серця битись швидше. Ми сповнені надії, що скоро закінчаться втрати, повітряні тривоги і хвилювання за близьких. Там, у самому пеклі, нас захищають герої, але є ще одна лінія оборони, де ведуться запеклі бої. Наше здоров’я в умовах війни зазнає тяжких випробувань, але й тут у нас є надійний захисник – імунна система. Як війна вплинула на неї?
Як працює імунітет?
Наш імунітет – надзвичайно сильна армія. Її організованості та злагодженості позаздрили б навіть годинникові механізми. Щоб краще зрозуміти, як працює імунна система, можна уявити, що наш організм – держава, кордони якої – шкіра та слизові оболонки. Шкіра – перша лінія захисту. Як тільки «ворог» чи якийсь «нелегал» перетне кордони, ним починає цікавитись прикордонна служба організму – вроджений імунітет. Вроджений імунітет – група швидкого реагування. Їм не важливо, чи це дійсно зловмисник, чи заблукав якийсь роззява. Клітини вродженого імунітету миттєво знаходять і знешкоджують противника. У їхньому арсеналі методи неспецифічні, проте дієві. Клітини вродженого імунітету циркулюють у кровотоці та тканинах з приблизним фотороботом імовірних зловмисників, вони не реагують на особливості конкретної бактерії чи вірусу, а атакують все, що має ознаку патогену. Уявіть, що в місто проник ворожий агент, і єдиний свідок запам’ятав лише те, що у зловмисника кирпатий ніс. Прикордонники затримали всіх кирпатих. Справедливо? Ні. Ефективно? Так. Шигун точно за ґратами1. Для безпеки така схема дуже ефективна, адже організм визначив саме ті характерні особливості патогенів, які стовідсотково доводять провину – наприклад, полісахаридна стінка, як у бактерій, чи дволанцюгова РНК вірусів, яких точно немає в людському організмі. А хто не з нами, той проти нас. Таких клітин-наглядачів є кілька типів, і в кожного свій арсенал зброї. Фагоцити (моноцити, макрофаги) проковтують небезпечні клітини і беруть участь у складенні їх детального «фоторобота». Для цього вони розщеплюють бактерію на частинки і презентують їх на своїй поверхні, щоб більш спеціалізовані клітини могли знаходити саме такий вид бактерій самостійно. Гранулоцити (нейтрофіли, еозинофіли, базофіли) отримали таку назву, тому що використовують гранули з небезпечними для бактерій речовинами (наприклад, кислотою). Природні кілери (NK-клітини) використовують білок перфорин – такий собі клітинний перфоратор, який буквально проколює мембрану зараженої клітини організму, що призводить до її загибелі разом з джерелом небезпеки. Крім того, у неімунних клітин є «тривожна кнопка» на випадок вторгнення – інтерферони (противірусні речовини, які продукує сама заражена клітина, такий собі сигнал «SOS» для сусідніх клітин). Після такого сигналу в клітинах призупиняється синтез білка, який є стратегічним об’єктом для ворога. Інтерферон також запускає апоптоз – керовану смерть клітини2. Специфічний (або набутий) імунітет – це вже спецпризначенці, які проходять підготовку для знищення конкретного противника. Саме для специфічного імунітету клітини-прикордонники готують фоторобот, тому для його тренування потрібен час. Клітини набутого імунітету мають на своїй поверхні рецептори, специфічні лише до одного типу патогену, і після активації реагують лише на нього. До клітин специфічного імунітету належать Т-хелпери, що продукують цитокіни для посилення імунної відповіді, регулюють міжклітинні взаємодії, про- і протизапальні процеси. Т-кілери вбивають клітини з чужорідним антигеном через введення токсинів, запускають апоптоз. B-клітини продукують антитіла, що можуть нейтралізувати бактеріальні токсини або зв’язуватись з вірусом, щоб він не міг проникнути в клітину3. Імунна відповідь – складний і злагоджений механізм, де враховано всі можливі варіанти розвитку подій і створено безліч запасних планів. Але чи є в імунітету план Б на випадок війни?
Імунна система та стрес
Ми звикли пов’язувати стрес зі змінами в нейроендокринній системі. Тут все чітко і зрозуміло: ми чогось злякалися, мозок проаналізував сенсорні дані від органів чуттів (різкі звуки, небезпечний об’єкт в полі зору), виділилися гормони – і от наш організм у повній бойовій готовності. З імунною системою зрозуміти цей зв’язок трохи складніше. Ніби і знаємо, що все в організмі взаємопов’язано, але як імунні клітини розуміють, що відбувається щось нехороше, якщо вони натреновані розпізнавати ворога всередині, і не «бачать», що небезпека ззовні? Виявилося, що на поверхні імунних клітин є рецептори, з якими можуть зв’язуватися гормони стресу (адреналін, норадреналін, кортизол), що матиме вплив на поведінку імунних клітин. Різні імунні клітини мають різну кількість цих рецепторів на поверхні, тобто гормони стресу можуть сильніше впливати на один тип клітин і слабше на інший. Наприклад, природні кілери мають високу щільність таких рецепторів, тому вплив стресу відбиватиметься насамперед на цих клітинах, трохи слабше – на В-лімфоцитах, тоді як зміни в Т-кілерах та Т-хелперах будуть мінімальними, і попри стрес, їхнє життя буде звичним4. Крім того, стрес та імунна система пов’язані з такими реакціями людини у відповідь на стресовий чинник, як зміна режиму сну, харчової поведінки, вживання алкоголю, що також може мати опосередкований вплив на імунну систему. Отже, тепер знаємо, як стрес потрапляє в імунні клітини. Наступне завдання – з’ясувати, які зміни він викликає.
Як різні види стресу впливають на роботу імунної системи?
Для визначення впливу стресу насамперед необхідно його класифікувати, адже і хвилювання перед екзаменом, і втрата близької людини – стрес, але очевидно, що він не рівноцінний. Таксономія визначає п’ять основних типів стресу: гострий короткочасний, короткий натуралістичний, послідовність стресових подій, хронічний та дистанційний стрес. Метааналіз, опублікований у Psychological Bulletin5, об’єднав результати близько 300 досліджень імунних змін людей, що постраждали від впливу травматичних подій та їх наслідків, і дослідникам все-таки вдалося відтворити імунологічний портрет зловмисника – стресу. Гострий короткочасний стрес сильний і обмежений в часі. Це може бути виступ на сцені для того, хто боїться публічних виступів, а в умовах війни – вибух неподалік чи якась інша раптова небезпечна ситуація. Імунна система реагує на таку подію, як і військові сили – повна бойова готовність. Але оскільки немає даних про те, з чим доведеться боротись, насамперед підвищується активізація клітин вродженого імунітету, тих, що патрулюють вулиці з приблизним фотороботом – природних кілерів. Крім того, ці клітини разом з Т-лімфоцитами активно починають мігрувати з органів, у яких вони утворюються і тренуються, в кровотік, де вони будуть більш ефективні у разі отримання ран. Також під час такого стресу виділяється секреторний імуноглобулін А. Це вже заздалегідь синтезовані антитіла, що перебувають у резервації для непередбачуваних ситуацій і за потреби захищають слизові оболонки. Вони запобігають проникненню вірусів і нейтралізують бактеріальні токсини. Тобто на даних цих досліджень можна припустити, що на самому початку війни імунітет міг активізуватися, оскільки навіть негативний гострий стрес може запускати захисні імунні процеси. Короткий натуралістичний стрес – це також обмежений в часі стрес, який менш інтенсивний, ніж попередній. Наприклад, довга поїздка до рідних у спокійнішу область. Коли ніби навколо все спокійно й ракети не пролітають над головою, але ти все-таки покидаєш рідну домівку і змушений дні проводити в дорозі. Такий вплив супроводжується зміною продукції цитокінів, які регулюють імунну систему так, щоб дещо знизити енергозатратний клітинний імунітет і натомість підвищити більш універсальний вроджений та гуморальний. Тобто, знову ж таки, перегрупування й активізація вродженого імунітету та економія ресурсів організму доти, поки достеменно не відомо, з ким доведеться боротися. Поки картина досить оптимістична, але як щодо більш тривалого впливу? Послідовність стресових подій означає, що травматичний епізод тягне за собою інші. В оригінальному дослідженні розглядали окремо групу людей, що втратили партнера, і постраждалих від стихійного лиха. Імунні зміни першої групи мали негативний характер – у них достовірно знижувалась кількість NK-клітин. А постраждалі від стихійного лиха, навпаки, мали незначне, проте статистично достовірне посилення функцій і вродженого, і набутого імунітету. Вчені припускають, що така різниця в результатах пов’язана з різним співвідношенням гормонів, що виробляються у постраждалих та, можливо, віковою різницею, оскільки втрату партнера частіше переживають люди середнього та похилого віку. У наших реаліях багато сімей пережили обстріли, втрату домівки, роботи і рідних, тому, спираючись на такі дослідження, важко спрогнозувати, як саме імунна система відреагувала на таку послідовність травматичних подій. Хронічний стрес – це ситуації, які змушують надовго, а іноді й назавжди змінити звичний уклад життя (економічна криза, тяжкі захворювання, інвалідність чи догляд за людиною з інвалідністю). Такий стрес має негативний вплив на показники вродженого і набутого імунітету, і якщо при послідовності стресових подій результати могли варіювати залежно від ситуації та віку, то при хронічному стресі демографічні фактори не можуть пом’якшити такий негативний вплив. Дистанційний стрес – це травма, яка залишає відбиток на все життя. Дистанційним стресом може бути пережите в дитинстві насилля, війна, полон. І в цьому випадку дуже важко відтежити взаємозв’язок між трагічною подією минулого і сьогоднішнім станом імунної системи, тому вчені не дійшли єдиного висновку щодо цього виду стресу. Отже, можна сказати, що і легкий і гострий короткочасний стрес активують нашу імунну систему, заздалегідь готують її до ймовірних поранень і випробувань. Тоді як послідовність стресових подій викликає більш індивідуальну відповідь, а найбільш згубним для людини може стати хронічний стрес.
Ми впораємось!
Пережити війну нелегко. Навіть коли бої вщухнуть, над нами нависне загроза депресій та психологічних наслідків травм. Але без паніки! Тут ми теж можемо покластись на імунітет і не тільки. Ізраїльські дослідники в своїй роботі, опублікованій в Nature Neuroscience6, пов’язують розвиток важких психологічних станів зі зміною швидкості процесів нейрогенезу (утворення нових нервових клітин та зв’язків між ними). У людини внаслідок травматичних подій він може сповільнюватись, і навіть після повернення до безпечного життя така людина знову й знову переживатиме ці болючі емоції. Поки одним із найкращих способів стимулювати нейрогенез вчені визнали спорт, також непогано допомагають позитивні емоції, секс і антидепресанти7. Але як ви вже здогадуєтесь, імунна система теж може стати в пригоді. Річ у тому, що вона може надсилати Т-клітини до оболонок мозку, що теж може запускати утворення нових нервових клітин. Доктор Леонардо Тонеллі з Університету Меріленда в США вже працює над розробкою вакцини на основі цього дивовижного відкриття. Створюючи необхідний тип Т-клітин на основі стовбурових клітин і спрямовуючи їх до мозку, можна буде допомагати хворим долати депресію і посттравматичний синдром чи навіть готувати людину до ймовірних травм у майбутньому8. А поки ця вакцина ще тестується на мишах, займаймося спортом, коханням і підтримуймо імунітет, щоб він підтримав нас, коли це буде потрібно.
Ця публікація створена за підтримки Європейського фонду підтримки демократії (EED). Її зміст не обов’язково відображає офіційну думку EED. Відповідальність за інформацію та погляди, висловлені в цій публікації, повністю несе автор(и).
