Парадокс, над яким усі ламають голову: війни несуть масові вбивства, насильство, розчарування в людстві й… науковий прогрес. Про ключові винаходи, що з’явилися завдяки або під час воєн, і порушників клятви Гіппократа. 

Текст: Андрій Безуглов, Євген Зяблик. Ілюстрація: Сніжана Чернецька

Прогрес – це два боки однієї медалі. Завдяки стрімкому процесові розвитку історії людина літає в космос і відкриває нові планети. Всупереч гуманній ідеї прогресу – вона будує газові камери та вбиває мільйони собі подібних. У центрі історичного процесу завжди стоїть війна, що, мов розщеплене атомне ядро, випускає накопичену за роки миру нищівну енергію і розчищає простір для майбутньої творчості; мов точка відліку нової історії, сподівань на нову людину. І війна – як холодний, байдужий до людини механізм, що на трупах «мас» (дуже популярне на межі ХІХ-ХХ ст. слово) стимулює розвиток гуманітаристики, мирних засобів вирішення конфліктів і, як не дивно, науки.

Американський антрополог Наполеон Шаньйон дає таке визначення поняття війни: «Війна – це частина конфлікту як ширшої категорії, що включає вбивства і розбрат». У сучасному світі війни проводять значно організованіше, ніж декілька століть тому. «Організація – це те, що відрізняє війну від випадкових сутичок чи вбивств. Окрім реальних бойових дій, вона включає також підготовку до бою, навчання армії, організацію її проживання і транспорту», – так її описує журналістка та активістка лівого феміністичного руху Барбара Еренрайх у книжці «Blood Rites: Origins and History of the Passions of War» (англ. «Криваві обряди: витоки та історія пристрастей війни» – пер. ред.). Саме завдяки такій особливості війни, як організованість з боку держави, і стало можливим винайдення засобів, що так чи інакше пов’язані з військовими діями. Аерозольний балончик, реактивний двигун, мікрохвильова піч, нейлон, гума, пластмаса, комп’ютер і системи GPS – усіма цими речами ми завдячуємо військовим протистоянням.

Низка винаходів постала на початку ХІХ ст. внаслідок ведення Наполеонівських воєн протягом 1799-1815 років. Наприкінці XVIII ст., коли стало зрозуміло, що перша війна буде затяжною кампанією, Франція на чолі з Наполеоном Бонапартом оголосила винагороду в розмірі 12-ти тисяч франків тому, хто вигадає спосіб довготривалого зберігання продуктів. Десять років експериментів із нагріванням привели кухаря Ніколя Аппера до відкриття консервації. Але ця технологія не змогла прислужитися Наполеону, оскільки виявилась надто дорогою і трудомісткою – війна закінчилася поразкою. Попри це, винахід Аппера дав поштовх цілій низці відкриттів. Луї Пастер згодом удосконалив цю технологію на мікроскопічному рівні, тому зараз вона відома нам як пастеризація. Склянки з пастеризованими продуктами – блискучий винахід, однак цілковито непридатний для військових потреб і перевезень. З вирішенням цієї проблеми нагодився інший учений, британець Пітер Дюран, котрий у 1812 році запатентував власний метод консервації у бляшанках, яким користуються досі. Лише зручного способу відкривання він тоді не придумав – консервний ніж запатентували аж через тридцять років, у 1855-му. Таким чином, масове виробництво консервів згодилося тільки через століття – під час Першої світової війни.

У 1809 році, щоби мати противагу в протистояннях із французами, австрійський уряд замовив науковцю Томасу Зоммерінґу вдосконалення телеграфу. Завдяки напрацюванням ученого сучасні дроти мають ізоляційну обмотку, а передача інформації через телеграф і телефон починається дзвінком. Російський учений Павєл Шиллінґ розробив спосіб передавання сигналів на великі відстані й метод миттєвого сповіщення. Він також побудував перший електромагнітний телеграф у 1833 році. Через кілька років американський винахідник Семюел Морзе відтворив телеграф у Америці, а Фрідріх Ґаус та Вільгельм Вебер – у Німеччині. Понад двадцять вчених, які працювали незалежно, доклали зусиль до створення телеграфу, тому першість у його винайденні важко віддати комусь одному.

У XX ст. проблема сировинного забезпечення під час війни виходить на перше місце. Німецький хімік Фріц Габер досліджує нітрати, що стимулюють ріст рослин. Він з’ясовує, що ефективність азотних добрив зростає залежно від кількості нітратів у складі речовини. Згодом, завдяки винайденню методів синтезу аміачних газів і хлору, були вигадані адсорбувальні фільтри та протигазні маски. Ці винаходи активно застосовували в Першій світовій. А перше масове використання отруйного газу з названих вище речовин засвідчене у битві за річку Іпр. У Першій та Другій світових війнах нітрати використовували для виготовлення бомб та ракет. Після завершення воєн промисловості країн-учасниць швидко переобладналися з виготовлення боєприпасів на добрива, що спричинило зростання внутрішнього споживчого ринку для цього продукту. Вчений у галузі охорони навколишнього середовища Вацлав Сміл вказав у праці «Enriching the Earth» (англ. «Збагачуючи Землю» – пер. ред.), що зростання вирощування гібридних штамів кукурудзи та перших видів високопродуктивного гібридного зерна у повоєнний період залежало від виготовлення хімічних добрив у промислових масштабах.

Над винайденням реактивного двигуна працювали одночасно в Британії та Німеччині. Ще влітку 1939 року у повітря здійнявся перший німецький реактивний літак, але на той час винахід іще не був у належному стані для використання на війні. Якби Гітлер не забажав установити реактивні двигуни на повільні, неповороткі бомбардувальники, війна могла скінчитись інакше, адже Британія поставила реактивний двигун на свої винищувачі набагато раніше. У мирний час компанія «Боїнґ», яка постачала реактивні літаки армії США, переобладнала військовий бомбардувальник Боїнґ B-47 у модель цивільного користування – Боїнґ 707. Перші моделі Боїнґів розроблялися як літаки для тестування реактивних двигунів та як літаки-заправники. Військовий літак «Летюча фортеця» – бомбардувальник B-52 – і його модифікації для польотів на довгі відстані фірми «Боїнґ» перебувають на озброєнні армії США з 1951 року до сьогодні. Згідно з Міжнародною організацією повітряного транспорту (англ. International Air Transport Assosiation) авіакомпанія «Боїнґ» посідає друге місце на світовому ринку авіаперевезень. Згідно з даними самої фірми, на 1443 виготовлених літаки за сорокарічну історію було всього 18 аварій, тобто на 17,3 млн годин, проведених у повітрі, припадає одна катастрофа. Майже 40 років він був найбільшим пасажирським літаком, хоча за основу була взята військова модель.

В основу енергетики Франції, Бельгії, України, США та багатьох інших країн закладена енергія, вироблена на атомних електростанціях. За оцінкою Міжнародного агентства з атомної енергії (МАГАТЕ), частка ядерної енергії, виробленої за 2015 рік, у багатьох країнах досі перевищує 30 %. Така статистика не була б можлива без винайдення ядерної бомби. Лист Альберта Айнштайна президентові Рузвельту від 2 серпня 1939 року переконав уряд у необхідності розвитку цього напрямку в економіці. У 1939 році в США з’являється перший урядовий комітет з атомної енергетики. Таким чином, спільні зусилля вчених Великобританії, Канади та США уможливили бомбардування Хіросіми та Нагасакі в серпні 1945-го. Президент Гаррі Трумен у радіозвіті американському народові під час Потсдамської конференції обґрунтував свій наказ так: «Сухопутне вторгнення могло забрати 25 мільйонів японських життів, тоді як цей учинок змусив Японію скласти зброю швидко і без вагань».

Ілюстрація: Ольга Музиченко

Стимулом для появи сучасних комп’ютерів стало завдання, поставлене Британією в ході Другої світової війни – необхідність зламати шифр німецької шифрувальної машини «Enigma». У 1943 році американська обчислювальна машина «Mark І» здійснила перші складні балістичні розрахунки. А вже «ENIAC», яку ввели в експлуатацію в лютому 1946 року для обчислення балістичних таблиць, була складнішою. Після війни цю універсальну машину використовували для прогнозування погоди, обчислень під час виготовлення ядерної зброї та досліджень космічного випромінювання.

Чи є в сучасному мегаполісі житель, не знайомий із навігаційною системою GPS? Система глобального позиціонування дозволяє дізнатися про місце перебування об’єкта в будь-якій точці Землі. Її встановлюють у всі засоби пересування: машини, літаки, човни. Розробка GPS почалася в 1973 році – в часи, коли супутники поступово виводилися на орбіту. Цю систему почали використовувати для точних ударів по позиціях супротивників під час війни в Перській затоці, а також для евакуації військових і мирного населення. Активне використання GPS у побуті та промисловості розпочалося з 1995 року, проте військові навмисне погіршували сигнал, що використовувався для цивільних потреб. Президент Білл Клінтон 1 травня 2000 року скасував наказ глушити сигнал, після чого стало можливим визначити місцеперебування людини з точністю до одного метра.

Війни показують, що в людей переважно коротка пам’ять. Багато винаходів, що стали реальними завдяки війні, ввійшли в масове виробництво і слугують мирним цілям до цього часу. Водночас, зброя масового знищення – отруйні гази та ядерна бомба – стали сигналом для постання наукової етики з необхідністю, що межує з інстинктом виживання. Великою мірою XX століття показало, що науковці та наука, експлуатована для військових потреб, виявилися байдужими до поняття гуманності. Особливо та її частина, що напряму стосується взаємодії з людиною, – медицина.

Як людей позбавляють права бути людьми, або жахлива медицина Другої світової війни
Закінчивши медичний університет у Франкфурті-на-Майні, молодий медик починає працювати в Інституті спадкової біології та расової гігієни. Він захищає дисертацію і ставить собі ціль, котра стане найважливішою у його житті, – вивести расу нордичних велетнів, расу суперлюдей. З цього моменту починається жорстокий шлях Йозефа Менґеле, одного з найвідоміших нацистських злочинців, прозваного «Ангелом смерті з Освенцима».

У 1943 році за наказом другого керівника Головного управління імперської безпеки Гайнріха Гіммлера Йозеф стає головним лікарем концентраційного табору «Освенцим». Фанатик ідеї надлюдини та вірний служитель медицини, він починає серію кривавих експериментів, які, за приблизними розрахунками, призвели до смерті сотень тисяч в’язнів. При цьому кожен експеримент був маленьким проривом у галузях анатомії, фізіології, фармакології та багатьох інших. Розтин живих немовлят і старших дітей, кастрації, ампутації, спроби зшивання заживо розширили тогочасні знання з топографічної анатомії. З метою контролю за народжуваністю нацменшин Йозеф вирішив опромінити рентгенівськими променями яєчники близько сотні жінок. Цей експеримент продемонстрував дію іонізуючого випромінювання на генетичний апарат клітини, що призвело до променевої кастрації піддослідних.

Особливо вченого цікавила загадка близнюків. Спроба зшити тіла близнят разом, створивши з них сіамських, звісно, виявилася невдалою. Спочатку Менґеле проводив антропометричні виміри, порівнював реакцію кожного близнюка на один і той самий подразник. Наступним етапом було вивчення перебігу патологічного процесу в одного із близнят у порівнянні з «еталонним» братом чи сестрою. Сьогодні експерименти над близнюками проводять у більш гуманний спосіб. Наприклад, запуск одного з близнюків-астронавтів у космос дає змогу вивчати вплив космічного середовища на організм людини (читайте детальніше в статті «На старт, увага, Марс!» – прим. ред.). Криваві дослідження виявилися корисними для патофізіологів, оскільки продемонстрували етапність патологічних процесів у організмі й спричинені ними зміни. Проте така цікавість до «ефекту близнят» коштувала життя 1300 дітей із 1500 піддослідних.

Ілюстрація: Іра Донська

Одержимість ідеєю надлюдини привела Менґеле до експериментів над карликами, що дали змогу розрізнити поняття генотипу і фенотипу (риси, які передаються генетично, та риси, яких людина набуває під час життя). Введення фарбників, вирізання райдужки, рентгенівське опромінення – все це лише спроби знайти відповідь на запитання: «Як можна змінити колір очей за життя?». Звичайно, ці досліди довели тільки неможливість зміни генетично обумовлених рис. Всесвітньо відома фармацевтична компанія «Байєр» співпрацювала з Йозефом Менґеле, котрий використовував в’язнів концтаборів для тестування новітнього снодійного – близько 150 людей не змогли прокинутися після вживання цих «ліків».

Паралельно в місті Бухенвальд колега доктора Менґеле лікар Карл Вернет займається «зціленням» людей. За наказом головнокомандувачів СС він має вилікувати нещасних від «страшної хвороби для всієї нації» – гомосексуалізму. В концентраційних таборах Бухенвальда групі гомосексуальних чоловіків пропонують взяти участь в експериментальному лікуванні. За умови позитивного результату їх обіцяють звільнити.

Чоловікам зашивають під шкіру капсули із чоловічим гормоном, які нібито мають повернути їм гетеросексуальну орієнтацію, і відправляють їх до концтабору «Равенсбрюк», де переважно перебувають жінки, засуджені за проституцію. Після статевого акту мало наступити зцілення.

Такі досліди проводили ще в кількох таборах. Якщо сексуальний акт відбувався, то лікарі робили висновок про «покращення» стану. А навпроти імен тих, хто не зміг вступити в статевий контакт, робили позначку «невиліковний». На сьогодні збереглися документи, що підтверджують проведення подібних «дослідів» також на території концтабору «Флосенбурґ», що у Баварії. Проте документальних підтверджень про звільнення «зцілених» досі не знайшли. Зрозуміло, що для науки подібні досліди не мали жодного наслідку, окрім ще одного доказу, що сексуальна орієнтація не є хворобою і її неможливо змінити зовнішніми втручаннями.

Завдяки експериментам, що стали можливими в умовах військового стану, щонайменше двоє учених отримали Нобелівські премії, використавши органи, які їм надав лікар Менґеле.

Перший – Адольф Бутенандт, хімік і біолог. Учений довго намагався виділити чоловічі та жіночі статеві гормони для повноцінного дослідження. Нарешті йому це вдалось, і Бутенандт став першим ученим, котрий зміг виділити естроген і тестостерон у чистому вигляді. Але тут є маленький нюанс – зробив він це на матеріалі яєчників та яєчок, наданих Йозефом Менґеле (хоча в книзі «The Holocaust and History» вміщене інтерв’ю, в якому сказано, що Бутенандт не знав про злочинні експерименти Менґеле). Після прориву, зробленого майбутнім нобелівським лауреатом, лікарі всього світу змогли повноцінно проводити гормонотерапію при багатьох хворобах, починаючи від захворювань первинної недостатності секреції гормонів і завершуючи лікуванням гормонозалежних пухлин.

Чи можна вважати вчинок Бутенадта етичним, адже він безпосередньо не катував дітей і карликів і, можливо, навіть нічого не знав?

Другий учений – Отмар фон Вершуер, медик, який розвинув близнюковий метод у генетичних дослідженнях. Саме він зробив великий внесок у формування понять спадковості та мінливості серед людей. Порівнюючи захворювання у близнюків та досліджуючи секційні матеріали (кров, зразки тканин тощо), взяті з тіл убитих людей, він вивчав, чому певні риси передаються генетично, а інші – ні. Чому певні близнята відрізняються один від одного, а інші – стовідсоткова копія? Результати його досліджень стали корисними для генетиків, що використовували метод Вершуера для оцінки спадкової схильності до певних захворювань і прогнозування шансів виникнення рідкісних генетичних хвороб.

Описані вище злочинні експерименти фактично започаткували появу так званих «клінічних досліджень», завдяки яким нині не може бути випущений жоден лікарський засіб чи інший новітній метод лікування.

Перемістимося на Далекий Схід
1934 рік, Китай. Провінція Біньцзян захоплена японськими військами – Квантунською армією. Літаки та піхота знищили близько 300 сіл, щоби «розчистити» місце під формування секретного об’єкта, де згодом почне працювати «Загін 731». Військові лікарі, біологи, науковці з різних галузей розпочинають серію експериментів для створення секретної біологічної зброї та вивчення людської фізіології, що допоможе винайти нові методи масового винищення ворогів Японської імперії.

Загін складався з трьох відділів, у кожному з яких були вузькоспеціалізовані групи дослідників. Наприклад, до першого відділу входила група Йосимури, що вивчала особливості впливу низьких температур на людей (зокрема на дітей різних вікових груп) і паралельно проводила експерименти з отруйними речовинами. За свої відкриття у 1978 році вчені отримали Орден Вранішнього Сонця, що є третьою за важливістю нагородою в Японії. Інші групи вивчали перебіг найбільш небезпечних інфекційних захворювань, таких як чума, сифіліс, туберкульоз, холера. На відміну від німецьких колег, досліди японських учених були більш цілеспрямованими, тому вони не залишали нікого серед живих. Для вивчення поширення чуми група Такахасі заразила близько сотні щурів чумною паличкою. Оточивши поселення, військові випустили цих щурів до людей. Солдати не давали змоги селянам покинути небезпечну територію, спостерігаючи, як чума знищує людей. Після закінчення експерименту не залишилося жодної живої особи, а саме поселення було спалене. Результати були наступними: здобули інформацію про стадії перебігу захворювань, їхні ускладнення, етіологію (розділ медицини, що вивчає причини виникнення хвороб – прим. ред.) тих чи інших синдромів. Все це стало в пригоді майбутнім епідеміологам та інфекціоністам.

Ілюстрація: Русалія Або

Паралельно з дослідами доктора Менґеле японські вчені також вивчали межі витривалості людей. Використовуючи військовополонених, лікарі намагалися знайти максимальну температуру, тиск, визначити концентрацію кисню, за яких людина може вижити, а коли наступає смерть.

Але найбільшу популярність серед медиків із «Загону 731» здобули аутопсії заживо. В людину вводили наркоз і поетапно вилучали кожен орган: від видалення нирок і цілковитого відрізання всього кишківника до трансплантацій органів. Експерименти проводилися як на дорослих, так і на дітях. Слово «популярність» було вжито не випадково, адже після закінчення війни Сіро Ісії, командир загону, переїжджає до США, де його, Масадзі Кітано та інших лікарів не закликали до відповідальності за злочинні експерименти, бо безцінні знання про створення і застосування біологічної зброї були необхідні уряду США. В майбутньому ці лікарі відкриють власні клініки, медичні центри та пологові будинки. А от Йозеф Менґеле, як і багато інших нацистських злочинців, уник страти на Нюрнберзькому процесі, переховуючись до кінця 70-х років у Південній Америці. У 1979 році «Ангел смерті з Освенцима» втопився під час купання.

Друга світова війна поставила багато запитань із деонтології, медичної та біологічної етики, основне з яких: чи може бути виправдана насильницька смерть однієї людини науковим прогресом? Більшість цивілізованого світу дала заперечну відповідь, ухваливши в 1947 році Нюрнберзький кодекс і заснувавши Всесвітню медичну асоціацію, котра в 1949 році підписала Міжнародний кодекс медичної етики, який, зокрема, встановив жорсткі правила проведення медичних експериментів над людьми.

Цитування, копіювання окремих частин текстів чи зображень чи будь-яке інше поширення матеріалу можливе за умови письмового дозволу редакції.