Астронавт Ренді «Комрад» Брезнік у 2008 році всиновив хлопчика з Дніпра. Восени 2017 року він розгорнув український прапор на орбіті Землі, а згодом зробив кілька фотографій нічного Києва з борту МКС (Міжнародної космічної станції). Астронавт двічі був на орбіті та п’ять разів виходив у відкритий космос. У березні 2018 року Ренді приїжджав в Україну, щоб повернути прапор, який пролетів 108 мільйонів кілометрів, і надихнути дітей досліджувати космос. Куншт отримав унікальний шанс із ним поспілкуватися!

Автори фото: Валентин Кузан та Григорій Веприк

Отже, перше запитання.
Готов! (говорить російською – ред.)

У попередніх інтерв’ю ви розповідали, що з дитинства мріяли стати пілотом. Що виявилося найважчим, коли ви ним усе-таки стали?

Я мріяв стати пілотом з раннього дитинства і боявся, що у мене може не вийти. Хвилювався, що якщо піду в школу для пілотів, а моє тіло буде непристосованим, я не зможу цим займатися. На щастя, мої мрії та можливості збіглися. Мені вдалося покерувати F/A-18 (американський палубний багатоцільовий винищувач – прим. ред.), пізніше стати пілотом-випробувальником, а згодом потрапити у TOPGUN (Програма США для викладачів курсу воєнної тактики для винищувачів – прим. ред.). Це також збігалося з моїми мріями. А піти ще вище і стати астронавтом стало реалізацією моїх найбожевільніших мрій!

Що вас тоді найбільше вразило?
Здається, найбільше мене вразив перший день як астронавта – ще до того, як я відправився у космос чи почав підготовку до польоту. Нас викликали у Вашингтон, оскільки це була 35-та річниця місії «Аполлон» із висадки на Місяці. Мене тільки-но обрали, тож я ще нічого не встиг зробити. Перед тим, як розпочалася церемонія, мене повели до зеленої кімнати внизу Національного музею авіації. Я заходжу, а там Ніл Армстронґ, Базз Олдрін, Джон Ґленн, Джин Сернан (повне ім’я Юджин Сернан – прим. ред.). Так я розмовляв із першою й останньою людиною, що стояли на поверхні Місяця. Це просто перевершило всі мої сподівання. Вони були героями мого дитинства. І в перший день моєї роботи я думав: «Сподіваюся, що працюватиму в NASA вічно, краще просто бути не може!».

Поговорімо про підготовку. Ви готувалися в печерах Сардинії, брали участь у підводних підготовках NEMO, і, звичайно ж, пройшли безліч тренувань від NASA. Зрозуміло, що фізична підготовка була, а чи була психологічна?
Чудово, що ви згадали ці приклади, адже вони і є психологічною підготовкою. Це не тільки фізично небезпечні тренування, треба зважати, що ми перебуваємо у цих умовах разом з іншими астронавтами й космонавтами. Йдеться про те, що я можу дізнатися про себе під час стресових ситуацій і що я можу взнати про інших людей. Як я можу їм допомогти, і як вони можуть допомогти мені.


Що з того, чому ви навчилися, допомогло вам у космосі?
Під час тренінгу в печерах я був єдиним у команді, хто вже літав у космос. Інші чотири астронавти й космонавти з Японії, Росії, Франції та Британії ще не були в космосі (космонавтами називають людину, яка здійснила політ в космос на борту радянського або російського космічного корабля. Астронавт – це той, хто здійснив політ на борту американського корабля. На різниці у термінах особливо акцентували під час Холодної війни – прим. ред.). Для них я був ментором. Мій досвід у космосі накладався на тренування, яке було відмінне від усього, що будь-хто з нас колись робив. Я раніше ніколи не жив у печері. Відсутність сонячного світла протягом семи днів! І в мене, й у інших є деякі природні страхи або речі, які здаються некомфортними, – принаймні доти, поки я їх не зробив. Одного разу нам потрібно було, щоб один астронавт дещо зробив, треба було помінятися ролями, і для нього це була незручна ситуація. Він хотів залишитися в зоні комфорту, тому просив для себе інше завдання. Проте, як досвідчений астронавт, я мусив сказати: «Ні, треба, щоб ти зробив це. Будь ласка». Було складно, однак він пішов і зробив. Тієї ж ночі у нас була змога сісти й обговорити ситуацію. Я сказав: «Слухай, якщо моїм завданням буде стати командиром космічної станції або командиром космічного корабля, мені треба бути впевненим, що кожен зможе робити все, до чого їх готували, а не лише те, що їм подобається робити. Може так статися, що я буду поранений, і тобі треба буде про мене подбати». Допомогти комусь подолати їхню природну реакцію або щось незручне так, щоб вони не дратувалися і не обурювалися, – це мій найважливіший урок із тренувань.

Ви відчували себе самотнім на МКС?

Авжеж ні. Там було шість команд, а в команді США навіть на одну людину більше ніж зазвичай, тобто чотири астронавти. Нам ніколи не було самотньо. І найкраще, що з сучасними технологіями, IP-телефонами я міг у будь-який час зателефонувати дружині, дітям, друзям із різних частин світу.


Ви пам’ятаєте, що відчували під час першого виходу у відкритий космос?
О, я абсолютно точно пам’ятаю свої відчуття! Моя дружина мала народити за день до того. У неї почалися пологи, і я думав, що у той день, коли потрібно було вперше виходити у відкритий космос, я прокинуся й почую новину, що в мене народилася дочка. Однак цього не сталося: мені повідомили, що вона досі народжує. Ви можете уявити мої відчуття навіть без першого виходу в космос?! Я попросив передати моїй дружині, що я її кохаю, але мені треба йти працювати. У той день на роботу у відкритому космосі ми витратили десять годин. Ми вдягнули скафандри, вийшли у космос, повернулися, і тоді я вже точно сподівався почути, що дочка народилася. Повернувшись виснаженим після виходу, я знімаю свій шолом і питаю: «Ну що?». А мені відповідають: «Ні, вона все ще народжує». Хоооо!!! (закочує очі під лоба – ред.).

Ви хвилювалися більше за народження дочки, ніж за вихід у космос?
О, да! Конечно! (говорить російською – ред.)
Наче студент в університеті, який спочатку готується до одного іспиту, а через день до іншого. Він має сказати собі: «Я маю зосередитись і скласти цей іспит, а потім почати готуватися до наступного». Такий принцип ми називаємо компартменталізація. Коли я повернувся тоді з відкритого космосу, а моя дочка ще не народилась, я пішов спати. Коли прокинувся, зателефонував, а вона все ще не народила. І приблизно за 20 хвилин після того, приблизно о третій ранку, я дізнався, що донька нарешті народилася. А наступного дня мені знову потрібно було виходити у відкритий космос.

Ви пам’ятаєте, про що думали перед зльотом?
Під час першого зльоту я думав про дружину, яка була на дев’ятому місяці вагітності, і сподівався, що вібрації (на злітному майданчику – прим. ред.) не вплинуть на неї.

Вона була присутня?
Так, вона перебувала на відстані лише 4-5 кілометрів. Лікарі не були впевнені щодо впливу коливань на вагітність, однак дружина сказала: «Якщо я не зможу бути присутньою під час запуску, ви теж не підете!». А вони (лікарі – прим. ред.) дуже хотіли бути присутніми. Та все, звичайно, пройшло добре.


Це прекрасно! Цей випуск журналу Куншт присвячений еволюції. Чи вірите ви, що людина стане міжпланетним видом у майбутньому?
Насправді, якщо не стане, я засмучуся, адже саме над цим я і працюю. Вісімнадцять років люди постійно перебувають на космічній станції, щоб з’ясувати, як захистити тіло людини у невагомості, а отже й у міжзоряному просторі, коли ми покинемо нижню частину орбіти Землі й радіаційні пояси планети (внутрішні шари магнітосфери, у яких утримуються високоенергійні заряджені частинки). Радіаційні пояси Землі умовно поділяють на внутрішній, заповнений здебільшого потоками протонів, та зовнішній, де в основному зустрічаються високоенергійні електрони – прим. ред.), що захищають нас від надмірної кількості радіації. Одна з наших найбільших проблем – радіація, а також нездатність зберігати кістки та м’язи міцними (в умовах невагомості – прим. ред.)

Що ви думаєте про плани Ілона Маска колонізувати Марс?
Я думаю, що це чудова мета. Терміни трохи оптимістичні. Є певні технічні виклики, які потрібно подолати. Проте мені подобається його сміливість у цьому питанні. Він каже: «Це те, що ми з командою намагаємося зробити». І це спонукає інших думати: якщо він може це зробити, чому б і нам не спробувати? Чому б нам не співпрацювати та не втілити це в життя?

Якби вам запропонували полетіти на Марс як колонізатору планети, полетіли б?
Тільки якби я міг взяти з собою сім’ю.

А якщо можна із сім’єю?
Я мусив би поговорити з дружиною, дізнатися, чи вона захоче. Проте думаю, що я був би дуже, дуже зацікавлений. Я знаю, наскільки гарна планета Земля, коли ти на висоті всього 400 кілометрів над нею. А полетіти далі, де Земля – це лише крапка, і здається зіркою в нічному небі… Я думаю: «Вау, я справді хотів би». І це саме те, чим ми займаємося: ми маємо зрозуміти, як підготувати людей до подібних польотів.

Ви взяли прапор України на МКС, всиновили хлопчика з України. Чи маєте ще якісь зв’язки з нашою країною? Можливо, зустрічалися з першим астронавтом незалежної України Леонідом Каденюком, який нещодавно пішов із життя?
На жаль, я з ним не знайомий. І мені було дуже сумно, коли я дізнався про це. Я хотів би з ним зустрітись! Але ще більше я хотів би побачитися з наступним українським астронавтом. Тому, друзі, коли ви вже оберете наступного? Або двох, або трьох? (сміється – ред.)

Що на вашу думку необхідно Україні, щоби мати більше астронавтів?
Я думаю, що коли ми дивимося на Місяць і особливо на Марс як на наступні цілі для більшості космічних агенцій, то розуміємо, що така місія не є здійсненною для однієї країни. І якщо в Україні будуть професіонали і знання, які даватимуть в університетах, інженерні досягнення; якщо ви зробите такий внесок – це стане приводом сказати: «Гей, ми хотіли б відправити одного з ваших астронавтів також!».

Яку пораду ви дали б людині, що мріє стати астронавтом? Можливо, якийсь секрет, яким би ви могли поділитися?
Вони мають бути здібними у тій галузі, яку оберуть. Це не обов’язково має бути астрофізика чи астрономічна інженерія. Серед астронавтів є ціла низка лікарів, геологів, пілотів-випробувальників… Команді, що летітиме на Марс, потрібні будуть різні експерти. Освіта, яку вони отримають, і що з нею робитимуть далі – це найважливіше. Люди думають, що справа в університеті. Насправді я б надав перевагу «четвірочнику», який робить феноменальні речі, бо він у захваті від того, чим займається, ніж відміннику, який робить стандартні речі, чекає на завершення робочого дня і йде з роботи рівно о 17:00.

Ренді з частиною команди журналу «Куншт»

А зараз перейдемо до швидкого раунду запитань.
Готов! (говорить російською – ред.)

Що ви робили, коли мали вільний час на МКС?
Моїм хобі було фотографувати Землю і поширювати світлини серед моїх співмандрівників на космічному кораблі під назвою «Земля».

Що на МКС було найбільш незручним?
Залазити у скафандр для виходу у космос. Потрібно втиснутись у нього, щоб залізти. І ще є трубка для дихання всередині для випадків, коли вода потрапляє у шолом (як це сталося декілька років тому з Лукою Пармітано), щоб можна було вдихати повітря з нижньої частини скафандра. Так-от, ця трубка дещо вдавлюється у грудну клітку. Після першого виходу у відкритий космос я вирішив, що можна якось перемістити її, і тому за наступні три виходи отримав безліч синців на інших частинах тіла.


Яка ваша улюблена планета в сонячній системі, окрім Землі?
Мушу зізнатися, це Сатурн. Моя донька настільки захоплюється ним, що Сатурн став і моєю улюбленою планетою, бо раніше це був Марс.

Що ви стали цінувати більше після повернення на Землю?
Людський дотик. Ми інколи обіймалися, щоб привітати одне одного на борту, проте на цьому тілесні контакти закінчувалися. Це дивне відчуття. Коли я повернувся (після місії на МКС у 2017-му, перша була в 2009 році – прим. ред.) моя восьмирічна донька обійняла мене за шию і трималася за руку під час прогулянок. Я міг бути з дружиною, обіймати сина. Сумував за цим. Звичайна людська річ, яку сприймаємо як належне протягом усього життя, а коли втрачаєш її на декілька місяців, це виявляється складно. Можете собі уявити: дев’ять місяців, щоб долетіти до Марса, півтора року провести там і ще дев’ять, щоби повернутися. Уявляєте астронавтів, які робитимуть це?


Які ваші улюблені герої в літературі?
Героєм, що найбільше розвинув мою уяву та вплинув на мене, коли я підростав, був Джон Картер із «Марсіанського циклу» Едгара Райса Барроуза.

Ви вірите в існування позаземного життя?
Я його ще не бачив. Проте бачив, як наш маленький карлик Сонце утримує всі ці планети у своєму гравітаційному полі. Знаю, що більшість зірок, які ми бачимо, – це набагато більші світила за ту зірку, що є у нас. Я уявляю, яке в них тяжіння і скільки планет вони мають у своїй «сфері впливу». Думаю, що може бути багато планет, які потенційно мають життя.

То вірите чи ні?
Я сподіваюсь!

Чим для вас є щастя?
Любов людей, які є у твоєму житті.

Що можете побажати нашим читачам?
Життя коротке. Будьте добрими одне до одного. І будьте добрими до себе. Насолоджуйтеся миттєвостями, перетворюйте їх у спогади. Діліться ними з іншими. Найпрекрасніше, що я бачив у космосі, – це Земля. Проте найпрекрасніше, що я бачив у своєму житті, – це моя дитина. Навіть якщо ви не полетите у космос, але у вас буде дитина – це набагато краще!

Еволюція, міста майбутнього, віртуальна реальність й дослідження Антарктики – читайте про ці та інші теми в новому випуску журналу «Куншт». Замовити журнал.

Цитування, копіювання окремих частин текстів чи зображень чи будь-яке інше поширення матеріалу можливе за умови письмового дозволу редакції.